Частина 1 - Україна, м. Запоріжжя, 17 вересня 2020 р.

Федір Кириченко сидів біля вікна і дивився на занедбаний будинок навпроти. Йому вже кілька днів не давало спокою те, що він побачив. Ледве помітний рух, наче порив вітру і тінь. Тінь на горищі покинутого будинку. Вона, мов магнітом, приковувала погляд Федора щовечора. Ось і зараз, він сидів і дивився у вікно, наче заворожений.

- Федю, ти зуби почистив? - Двері прочинилися і в отворі з'явилася голова Аліни Кириченко, матері Федора.
— Так, мамо! – Федір енергійно кивнув і посміхнувся, наче показуючи свої білі зуби.
- Молодець, синку! - Обличчя молодої жінки розпливлося в посмішці. – А тепер – спати!
- Але мам! – Федір насупив брови. - У мене ж канікули!
- І що? - Здивувалася Аліна. - Це не означає, юначе, що треба сидіти допізна! Вже, між іншим, майже десята година. Лягай спати!
- Гаразд… - трохи засмучений, Федір заліз у ліжко і натягнув ковдру по саму шию.
- Молодець, добраніч, любий! - Аліна підійшла і схилившись, поцілувала сина у лоба, після чого вийшла з кімнати.

Дочекавшись, коли двері зачиняться, а кроки матері стихнуть, Федір обережно виліз із ліжка і знову пробрався до вікна. Незабаром, зовсім скоро! Саме в проміжку після десятої вечора це й відбувалося. Щодня, після десятої вечора. Ось і зараз хлопчик чекав, немов казкову фею, появи тієї істоти, що мешкала у вікні занедбаного будинку навпроти.
Світле кучеряве волосся Федора відливало сріблом при світлі місяця. Хлопчик сидів біля підвіконня, сховавшись у фіранці, наче партизан. Подивившись на електронний годинник на тумбочці: 21:59, хлопчик завмер. Ще хвилина! Зараз воно знову з'явиться!

Будинок, що стояв навпроти їхнього будинку, здавався закинутим уже довгі роки. Це був район за відомою ДніпроГЕС. Здавалося б, двадцять перший рік на дворі, скрізь стовбичили висотки та хмарочоси. У деяких містах України вже збудували цілі райони з таких хмарочосів. У дворі дитячий садок, тренажерний зал, парк. А на дахах, з'єднаних переходами, розкинулися басейни, тенісні корти та місця для барбекю.

Проте, за часів прогресу залишалися невеликі райони, де поруч із такими висотками цілком спокійно сусідили цілі квартали житлових будинків, як звикли називати місцеві – приватних. У такому кварталі й мешкала родина Кириченків. Мама Аліна та тато Єгор, син Федір та кіт Мурзік.
Навпроти будинку Федора стояла хатина (по-іншому її назвати язик не повертався), яка наче завмерла в часі. Добротний паркан із товстих високих брусів закривав двір. Він поріс настільки високим бур'яном і виглядав занедбаним вже довгий час. Федір жодного разу не бачив, щоб увечері в цій хатині вмикали світло, чи вдень хтось порався у саду. Нічого, лише повне запустіння.

Але кілька днів тому, дивлячись від нудьги у вікно, хлопчик бічним зором побачив тінь, що майнула на горищі покинутого будинку. Зацікавившись, Федір почав стежити за вікном горища і наступного дня, в той же час за старими фіранками знову щось майнуло! Це справило на хлопця таке сильне враження, що він став щодня чекати вечора. За тиждень Кириченко зауважив, що щось з'являється лише після десятої вечора. З'являється лише на кілька хвилин.

Хлопчикові хотілося вірити, що ця істота, тінь якої він бачить щовечора, є виключно привидом. У дорослих була поширена лякалка своїм дітям на рахунок цього старого будинку. Мовляв, там живе божевільна стара, яка ніколи не виходить за межі своєї ділянки. Але ці пристрасті лише підганяли дитячу цікавість. Батьки забували, що заборони і слово «не можна» діє на дитячий мозок, як напуття: треба зробити, подивитися, дістатися до забороненого об'єкта.

Стара ж у тому будинку справді жила. Більш, ніж дев'яноста років, зморщена, мов печене яблуко. Звали її баба Фіма, за паспортом Серафіма Сергіївна Дікштейн. Хоч Серафимі і виповнилося вже давно за дев'яносто, її організм викликав заздрість багатьох п'ятдесятирічних. Щільно збита, невисокого зросту баба Фіма до останнього копошилася на городі, навіть виходила в магазин за продуктами.

І лише кілька років тому вона померла. Ніхто, правда, не бачив тіло, кілька роззяв помітили лише швидку, що стояла біля будинку Фіми. Але після того випадку Серафіма перестала з'являтися в магазині, виходити на подвір'я, або створювати якусь діяльність. Проте, через високу огорожу з упевненістю не можна було сказати – ходить хтось ділянкою чи ні. Не було чути ні звуків гілок, що ламаються, на померлих деревах, чи шурхіт трави в палісаднику. А баба Фіма ретельно ставилася до порядку.

  Скрізь має бути порядок! Серафіма завжди повторювала ці слова, а зараз її будинок перетворився на покинуту халупу з фільмів жахів вісімдесятих. Ні дати, ні взяти хатина в лісі. Тільки лісу навколо не вистачає, а так – один до одного.

Піп!

Годинник пікнув і висвітлив 22:00. Федір стрепенувся і глянув на вікно горища. Ось зараз! Хлопчик уважно стежив за вікном будинку баби Фіми, коли очі засвербіли і Федір позіхнув. Потерши очі рукою, він знову дивився у вікно. Нічого. Пустельна вулиця, занедбаний будинок старої баби Фіми, який стояв нежитловий кілька років. Ніякого привида, жодного руху на горищі. Федір засмутився і, посидівши ще з півгодини біля вікна, поплентався до ліжка.