Яцлав спав за звичай дуже міцно , ба його розбудити міг можливо тільки гарматний постріл над вухом. На цей раз все виявилось по іншому, його розбудив дуже дивне ( цокатіння) шкребення , рух маленьких ( маленьких?) лапок.
Яцлав смикнувся у ліжку та миттево прокинувся. Він так не прокидався так миттево з того разу....закривши очі Яцлав чітко побачив ( почув) якк гремлять гармати , летять груди землі перемішашані з людьми та частинами їх тіл , криками панів та холопів.
Десь поряд чутно накази командирів:
- "Hodży do bagnetu panowie".
Чути як рветься російський одяг о польскі багнти. Але зараз Яцлав далеко від Польщі , навіть не в Галичені. Яцик знаходився в іммперськом місті Катеринославі , у російському місті, де повно ворогів.
Яцлав покачав головою та гучно видихнув , подумав:
- Про що я думаю... війна завершилась не на користь Польщі.... двадцять років пройшло..."
Чолові ліг на нарку та повернувся на бік та заснув. Але , як здалося Яцлаву то цокотіння повторилося. Він відченив очі:
- Курва припени цей звук , - та різко ввдарив кулаком по нарці.
Сів рівно ( як перед строєм) Яцик навіть посміхнувся сам собі та подумав :
- " Від чого він так розсверепів на це створіння?"
Під час Січневого повстання вони із офіцерами навіть годували цих істот як вони з*являлися у землянці. А зараз така реакція. Прийшла думка : "Певно через те що се мабуть російський пацюк.."
Яцик покачав головою. Треба чимось зайнятися. Певно що пішки у гори , проїздом у Тарсевич , нанести візит до Андроховечів. А потім до Стіслава. Так це те що треба його стомленому тілу та розуму. Приємне гірське повітря , із хвойним домішком. Треба подати прохання до Москви про помиловання. Повертатися до дому у Річ Посполиту. Але Польщі не було за яку він (Яцлав) вів війну. Яцлав знову вздохнув. Він згадав про один епізод який стався під час повстання.
Командири відпустили повстанців трішечки відпочити , всього того жаху який трапився за час повстання. Це було місто Тарсевич. Це було маленьке місто де на той час не було місця для прогулянки , хоча був шинок. Его вітділ в повному в повному складі зайшов до шика. Ось повстанці почали пити та хмеліти. І чим більше вони хмеліли , тим більше врачали вони увагу та контроль ситуації. Настала ніч , під її покровом Тарсевич взяли у кільце.
Росіяни не тільки взяли у кільце місто ( "Польскої ганьби "-подумав Яцик) але зрештою увійшли у середину. Щоб не пропустити повстанців , росіяни дістали багнети та ножі , та стали різати усіх поляків яких тільки змогли знайти. Але до шика вони так і не зайшли. Причину повстанці дізнались пізніше , вже в ранці.
З ранку старі чолов*яги донесли Яцлову що шинок тримали евреї , які мали стосунки із тими росіянами що влаштували різанину у місті. Два кримезних ковалериста вели еврейську сімью на вулицю під весоку вербу що росла не подалік віш шинка.
- Stach!- крикнув Яцик загону повстанців , та ковалеристи випрямилися у седлах.
- "За зраду та поміч московському ворогу та окупанту , в наслідок чого загинуло багато не повиних людей чоловиків та жинок із дітьми , та втраченого майна , Крайовий Польский комітет виніс вирок: стратити через повішення трьох членів жидівської родини Гуфманів: Розалію, Нелю , та пана Майшу Гуфман. Вирок здійснити негайно."
Зібравшиєся на вкруги люди та повстанці схвально кричали:
- Smierci! Smierci!
- " А також, - продовжив Яцлав - стратити молодшого із Гуфманів Борислава відрубавши йому по черзі руки, ноги та нідіслаи у найближчі міста та села на знак не скінченості влади Речі Посполитої. Починайте панове"
Яцлав кивнув , та старщі евреї повиснули на вербі .Піднявся страшний стогин та крик , повішані люди стали смикатися та розкачиватися з боку в бік , поки не застигли на завжди.
А Борислава вивели на середину двору шинка та поставели на коліна. Кримезний ковалеристдістав шаблю , гостру як бритва. Хлопчина повернув голову у бік Яцика та з дивною посмішкою промовив:
- Якщо ти дамаєш що се кінець то ти помеляєшся...
Та ковалерист махнув шаблею , бризнула кров в усі боки , тіло впало , а голова закотилася у сточну конаву.
******
Барак в якому жив Яцик затремтів. Він встав та підійшов до дощатої стіни та стукнув ногою по ній промовив:
- Йдить геть тварюки!- та цакотіння і щюрячий піскувиння посилилось. Здавалось що він ( шепотить ) десь за вікном. Тягне та шкребе. Яцику здалося також що щури взяли в кільце его барак , що вони всюду. "Окружили" подумав Яцик.
Тихий ( здавалось що хтось довгим нігтем цокотит по склу) стук у вікно. А далі роздався сухий цокотливо-булькающий звук голосу :
- Яцик подивись що ти зробив і мною ,- Яцлав повернув голову у бік вікна. Очі його почерніли від страху , а темне волосся посиділо , стали яскраво білі , як свіжий перший сніг. Спочатку Яцлав поачив у вікні два червоних як кров ока. А далі роздивившись побачив велечезну розклавшуюся щюрячу пику , яка походила на лиц мертвого підлітка. Пика посміхнулася та хрипло процокотіла :
- Дивись Яцлав яким я став ,- та розбивши скло когтистою лапою-рукою , впустив вирій щурів у барак Яцлава. Їх було не просто богато , їх було тисячі та отні тисяч. За мить вони повалили Яцика на підлогу , та стали рвати його на частини. А великий щур-підліток стояв та посміхаючись , та оголяючі при цьому гострі ікла.
- Чи я тебе тоді не попереджав що се тільки початок? - сухим голосом запитав потворний великий щур.
Почувся хрускіт , полилася кров та Яцлав склався , як картовий будинок , у вирі щурячого цокотиння.