Маєток Адруховечів

На вулеці яскраво светило весняне сонце , відбиваючи свої проміння у склі ветражних вікон. Маєток стояв в парковій зоні , де навкруги тільки парки та зона лісу. Місто Тарсевич було курортним містом із віковою історією , у підніжжя Карпат. Войцеху подобалось гуляти старовинними вулицями старого міста,  мощенними бруківкою дорогою. Войцех з батьками жив в новій частині де постали нові багатоповерхові будинки.

Це було до того часу поки не померла бабуся Войцеха. День коли на простинях виносили мертве тіло бабусі Александри. Двері старого маєтка не  як не хотіли відкриватись ,  тому труна не могла увійти в двері будинку.

Він добре пам*ятав свої сльози , і той страшний звук , задвигаючих бетонних дверей склепіння. А ще він пам*ятав березневий сніг що падав на на окаменівше обличчя бабусі. Пройшов місяць. Войцех не відчував полегшення , все що відчував хлопець було пустота та пригниченость. Одного разу до нього зайшов батько. Его звали Януш , це був повний чолов*яга що ледве почав лесіти , із палким характером. Але в той же час Януш завше був добрим до хлопця. Спогади не давали спокою хлопчку. Навіть утещіння Януша не дуже допомогало. Маєиток та похорон стояли у Войцеха перед очима , а батько сказав що вони переїдуть до бабусеного маєтку.

Войцеха завжди манило горище цієї кам*яниці. У три роки він  грав на сходах що кінчалися зачиненими дверима. Детяча ціависть вела його на гору. На гору по сходах. На гору до зачинених дверей. В один із днів  врешті решт дійшов до дврей , та прикоснувся до ручки рукою , бабуся із нежданною швидкістью долала сходи та схопивши хлопчика за руку , сильно покарала хлопчика. Але це не послабило його бажання зазирнути за двері. А від тепер кам*яниця належала його батьку.

                                                                                             2.

Войцех спав дуже не спокійно у ніч перед переїздом. У вирі сну він міг згадати лише маленьку частину. Старі сходи у будинку що вели на гору до дверей на горище. Темні двері із старовинною бронзовою ручкою , яка була не темною від часу , а була яскравою як золото. У сні двері із скрипом відчинилися , а із пройому дверей виходило яскраве біле блеескуче світло яке наповнювало його всього , та навколешній простір. Войцех проснувся та сів на конапі.

                                                                                                      3.

Войцех не очікувавищо речей буде так БАГАТО. Серед речей що могли знадибитися були речі зовсім не потрібні : коробка яка була набита шкарпетками без пари , детячий стільчик , чи зовсім не очікувана річ ( в його корбці яку він сам збирав) старий пробитий баскетбольний м*яч. Це було перенесено у маєток , а двері заченилися із скрепинням коли родина Андроховечів зайшла у середину.

  Вони у трьох дуже втомились. Мати Ядвіга  постелила на коврі, у порадному залі простинь а на неї кинула три подушки та ( щоб було тепліше) одну ковдру на трьох. заснули вони в обіймах один одного.

Войцех  митево ( не розумія від чого) прокинувся від сну. В старій кам*яниці було тихо ,  за виключенням цокотіння старовиного годинника у коридорі. Войцеех розумів що маєток порожній , і що окрім них в будинку не було ( можливо) не кого . Але Войцех відчував чиюсь присутність. Здавалося що маєток ( дихав , ожив повнюючись життям) спостерігав за тим що можуть ті люди.

Хлопчик перевернувся на бік та провалився у темну прірву сну.

                                                                                                                  4.

Вони разложили свої  необхні речі по своїм ( тимчасовим) місцям. Стара чашка із щітками для зубів поряд із бабусинами ліками. А ті в свою чергу мали сусідство із гніздами павуків , де чашка втручалася в врожу картину речей.. А шкільні речі хлопчика були обережно складені на стару швейну машинку , у маленькій кімнаті що від тепер належала хлопцю. Поряд із машинкою поставили ліжко де спав Войцех. А на впроти була кімната батьків , із дверима щои скрипіли на кожного хто намагався пройти у кімнату.

Хлопчик дивився , та йому давалось що старі бабусені речі не пускають їх жити. Що старі речі кусають їх речі , а їх речі плачуть та волають про допомогу,  скаржившись на образу.

                                                                                                      5.

Войцех облазив увесь будинок. Спустився навіть у подвал , де знайшов кілько пляшок старого вина сорокових років. Старі корини повнії соломи , та мишок повний старих книг. Банки  для консервації стояли у ряд на поличках на вкруги. То не чого не давало хлопчику розуміо що коїлось.

А будинок знову захрустив як старий дід захрепів дошками , знущаючись над ним.

                                                                                                  6.

Батьки пішли Войцех зібрав все що , як йому здавалось може знадобитися , в темному та жахливому місці. Ліхтарик , великий шмат  мотузки , та навіть старий вінек. 

Як тільки двері заченились за мамою  із хлопком , хлопчик бігом побіг по сходам на горище. Будинок знову атрескотів , здавалося радісно , схвалюючи дії хлопця. В той час як Войцех піднімався по сходах , пил дмув із усіх щелин , а будинок увесь тремтів. Він тримтячою рукою торкнувся темною від часу бронзової ручки. Войцех гадав щ ручка буд холодною , а вона на впаки була теплою , ба навіть горячою.

Двері відчинились , а з горища світило яскраве світло , засмокчуючі його у середину. світло пронизало його та втянула в решті в середину , а двері і скрипінням зачинились. А на вкруги настала темрява.

                                                                                                                      7.

ВІН сидів на останій сходенці , що вели на гору. ВІН бачив , ВІН дихав. ВІН міг відчувати . ВІН відчував молоде сильне повне життя тіло , ВІН був живий. Нарешті живий. ВІН не міг в це повірити. 

Будинок більше не відповідав.  Почувся ляскіт ключів та вхідні двері відчинились.