Глава 4

— Віккі, відізвись. Я справді хвилююсь. Я пожартував і не хотів насправді тебе образити. Заблукаєш же, маленька, а мені тоді відповідати, що назад не повернув групу в повному складі. Агов, капризуля. Досить сердитися.

От би зараз хтось з нашої команди зіграв роль привида. Але, на жаль, одногрупники забули про розіграш і дійсно вже розбрелися в пошуку романтичних пригод. Хто був на дистанційці, готовий використовувати всі плюси реального спілкування, щоб довгими зимовими вечорами згадувати літні пригоди.

В моїй голові миттєво дозрів новий план. Я розпачливо закричала:

— Рятуйте, хто-небудь! Аааа! Змія!

Потім підняла камінець і кинула в бік негідника. Інтеграл обернувся, закрутився на місці і, нарешті, пішов у тому напрямку, звідки прилетів камінь. Сміливець, називається. Поки я намагалася набрати в груди більше повітря, щоб ще голосніше заверещати і зобразити заледве живу жертву печерних змій, щось дійсно впало мені на голову і заплуталося у волоссі. От цього разу я закричала вже реальніше і з переляку впустила телефон. А коли кинулася бігти, то впала прямісінько в обійми нахабного мачо.

Інтеграл присвітив на мене ліхтариком і,на диво, чомусь почав мене ніжно-ніжно обіймати та шепотіти щось заспокійливе на вушко. Отямившись від шоку, скинула його руки з талії і прошипіла:

— Це ти у всьому винен. Через тебе я порпаюся в пилюзі як курка! Через тебе я з дівчини перетворилася на лахмате опудало! Я вже просто більше так не можу! А ти постійно з мене знущаєшся!

І хоч як мені не було страшно в темряві, вирвалася з обіймів гада, і рвонула на вихід. Віктор не відставав і прошкував за мною. Кілька разів я заледве не зірвалася в підземну річку та пару раз вклепалася лобом у сталактити. Проте кожного разу сталеві руки Віктора ловили мене за карк і повертали на тверду поверхню. Мене турбувало питання, що змінилося, чому цей мажор раптом став таким турботливим?

Нарешті ми вибралися з печери на галявину, залиту місячним сяйвом. Посеред галявини височіло самотнє дерево, прикрашене монетками та стрічками, що мало вигляд якоїсь казкової химери. Я чомусь дико тремтіла і можливо навіть більше від хвилювання, а не від холоду.
— Віккі, почуй мене, — хлопець трусив мене за плечі. — В тебе нервове потрясіння. Який же я незграба. Потерпи трішки.

Віктор скинув зі своїх плечей тонкий светр, вкутав мене і легенько обійняв. Мужні руки гладили моє волосся, легенько пройшлися спиною і зупинилися на талії. Поступово я перестала тремтіли і відчула себе, як ніколи затишно, в обіймах свого ворога чи вже колишнього ворога? Віктор щось мені говорив, його слова пробивалися до моєї свідомості ніби крізь вату.

— Почекай мене трішки і все буде гаразд.

Мене турботливо всадили на корінь дерева, де я заледве не придрімала, а  коли отямилася, побачила перед собою багаття, яке весело потріскувало сухим галуззям. Поруч біля мене вмостився Віктор, обіймаючи мене за плечі. Я тихенько схлипнула на його плечі.

— Віккі, мені давно треба було тобі зізнатися. Так, я винен перед усіма вами, що загітував вас поїхати на виснажливу практику. Та інакше б у мене не було шансу стати ближчим до тебе. Ти завжди тільки злилась та ігнорувала мене, щоб я не робив. Насправді мені плювати на батька, якщо він лишить мене без копійки грошей, плювати, якщо мене виключать з універу, для мене важлива тільки ти і більше ніхто в світі. Віккі, ти ж відчуваєш особливий зв'язок між нами?

Я згідно кивнула. Так, я швидше злилась на себе, ревнувала його до інших дівчат, в той час коли він хотів бути зі мною поруч.

— Віккі, я тебе дуже сильно кохаю, — прошепотів мій колишній ворог, а зараз — найкращий, найжаданіший хлопець у світі. Ніжні губи торкнулися моїх вуст і я потонула в солодкому, як липневий присмерк, і тягучому, як східні ласощі, поцілунку.

Навколо нас розливалися дивні пахощі нічних квітів, а у вітті дерева тихо дзеленчали монетки, ніби благословляюче наше несподіване кохання.