Глава 3

Настала неділя, і сьогодні в нас намічався вихідний. Однак ми всі вирішили залишитися на полігоні, щоб всім разом поїхати до водоспадів і нарешті повноцінно відпочити. Моєю задачею було заманити Інтеграла до карстової печери, де протікала невелика річечка. А потім уже починалася заздалегідь підготовлена вистава. Я встигла зробити запит у Гуглі: де починається печера і куди веде, і ми за день до знаменної події з одногрупниками продумали цілу систему сюрпризів для Інтеграла. Будуть йому там і відьми, і привиди, і скелети з марципанами — ролі ми вже між собою розподілили. Печера мала вихід на поверхню до самотнього дерева, на якому ми вже встигли розвішати стрічки, монетки, пір'я. По ідеї друзі засядуть в кущах поки ми з Інтегралом намагатимемось ловити мережу, відшукати їжу, запалити багаття (потрібне підкреслити). Як же поводяться мажори в непередбачуваних ситуаціях? От я в критичній обстановці можу почати або ридати і нарікати на долю чи тихо сповзти без свідомості під дерево. Коли Інтеграл насправді запанікує, повірить у містику і пустить скупу чоловічу сльозу — одногрупники вискочать з кущів з криками «Сюрприз!»

Все обіграти виявилось краще, ніж задумувалось. Наплававшись у річці утвореній водоспадами, наївшись від пуза шашликами, ми перейшли до диких танців, які поступово стали повільними. І знову блондинки висіли на шиї у Інтеграла, що обтяжувало мені завдання. Дівчатам вирішено не розповідати про наші підступні замисли, адже Ліза і Лана можуть все звести нанівець і розповісти своєму кумиру.

День поступово переходив у густі сутінки, а це був знак до початку вистави. Ми перемигнулися з  Яриком і Гнатом, і хлопці рушили відволікати білявок. Як тільки Інтеграл залишився наодинці, настав мій вихід. М'якою ходою молодої тигриці підійшла зі спини до обраної жертви, стала навшпиньки і закрила йому очі руками, прошепотівши:

— Вгадай хто?

Хлопець усміхнувся:

— Вікіпедія, якби ти не тупотіла як слон, я б може б і не вгадав.

Я різко прибрала руки, та він уже сам розвернувся до мене. Нахабні сталеві очі пронизували наскрізь, посмішка скривила вуста:

— Мала, вирішила зі мною погратися? А якщо спіймаю?

— Ой, пискнула я, — перелякавшись не на жарт. Я вже перебувала на межі, щоб відмовитися від плану, та сильно стиснула руки в кулачки, нігті боляче вп’ялися в долоні.

Як же я ненавиділа, коли він мене називав Вікіпедією, такою собі заучкою. Заледве стримуючись спокійно промовила:

— Хочеш секрет?

Віктор притиснувся до мене ближче, не даючи вільно дихнути, нахилився до вушка і прошепотів:

— Бачу вже достатньо стемніло і всі порозбрідалися по кущам. Давай ми теж десь з тобою сховаємось і ти мені покажеш свій секрет.

— Нахаба! Безсоромник! Гад такий! — образливі слова лилися з мене потоком. Оглянувшись по бокам помітила, що кожен з одногрупників зайнявся своїми справами і вже нікому немає справи до розіграшу. Мене це ще більше розізлило, адже все йшло коту під хвіст, а я опинилась прямісінько у пазурах Прохненка, як беззахисна сіра миша. Всі зрадники!

Я вже наплювала на план помсти, вліпила козлу ляпаса і, розвернувшись, рушила в ніч. Мені вже було все одно, гнів засліпив мені очі, а злі сльози бризнули з очей.

— Віккі, зупинись, — почула за спиною, та я вже ні нащо не зважала та рухалася вперед, підсвічуючи собі ліхтариком телефону. Ось і вхід у печеру, де я запам'ятала кожен закуток. Пересиджу до ранку в печері, а завтра вже вирішу, що думати. Тим більше завтра вже понеділок і початок нового тяжкого дня. Коли я вже влаштувалася на ночівлю, адже ще звечора про всяк випадок перетягла сюди ковдру, позаду почулися кроки.