Глава 1

Якщо для майже всіх нормальних людей літо — пора відпочинку і розваг, то для студентів — початок практики. І коли більша частина практикантів протирає штанці і спідниці в розкішних офісах з кондиціонерами, то ми, студенти університету нафти і газу, дружним галасливим натовпом їдемо на полігон, де нас чекають шалені два місяці польових робіт.

Під пекучим сонечком, обливаючись потом і відпльовуючись від піску, ми будемо відбирати проби ґрунту, ганятись, як сайгаки за рідкісними гірськими породами та вчитись працювати на газодобувних вишках. Хтось скаже, мрійливо закотивши очі, — романтика … Проте я за такі слова готова видряпати йому очі, адже ввечері заледве тягнеш ноги до свого вагончика, попередньо вистоявши чергу до вуличного душу. Сил приймати душ, звичайно, немає. Але без водних процедур до кінця дня нас, студентів, уже важко ідентифікувати, хто є хто — ми всі, ніби чорти з пекла.

Ми всі, чи майже всі, успішно «закрили» сесію і постало питання вибору місця практики. Хтось (я вже пізніше дізналася, що це за напасть) закинув ідею нарешті зібратися всім разом на полігоні для її проходження. Ми гаряче підтримали захопливу ідею. Аякже! Хто ж про таке не мріяв?

Спочатку кожен із нас радів можливості вибратися на практику влітку після двох років дистанційного навчання. Ми ж до пуття і не знайомі були один з одним, тільки через екран ноутбука. От і випала можливість пізнати один одного ближче в неофіційній обстановці.

Ми всі весело зібралися на вокзалі, звідки автобусом доїхали до полігону. Всі мої одногрупники з’явились на місце збору такі напахчені-напудрені, в новеньких спортивних костюмах, та ще плюс ми, дівчатка, з якогось дива взяли сукні, сарафани та купальники. Ще б пак! Нам же пообіцяли, що недалеко від полігону знаходяться водоспади та прекрасний пляж із білосніжним піском. В своїй уяві я вже малювала собі парочку годин практики, де я свіжонаманікюреними пальчиками тільки торкнуся зразка гірської породи, а потім довго відмиватиму долоньки в теплій воді з запашним милом. А після визначення зразків породи ми разом всією групою мікроавтобусом поїдемо на обіцяний пляж, де в своє задоволення наплаваємось, позасмагаємо, а ввечері розпалимо багаття і насмажимо шашликів. Не забуваємо пісень під гітару та диких танців біля вогнища.

А горіти тому негіднику в пеклі на повільному полум’ї, хто навішав такої локшини на вуха. Та я ж і знаю, хто нас вмовив на практику оффлайн — наш староста, а заодно нахабний мажор і красунчик, мачо місцевого розливу — Віктор Прохненко на прізвисько Інтеграл. Ненавиджу! Як виявилося, він домовився в деканаті, що йому «закриють» рік, якщо він вмовить всю нашу групу поїхати на полігон на практику. Крім того, у Віктора виявились ще додаткові мотиви підвести нас всіх під монастир. Татусь Інтеграла займає поважну посаду в нафтогазовій промисловості та має у власності декілька свердловин, щоб жити безбідно. Так от, тато пообіцяв синочку заблокувати всі його картки, якщо той провалить сесію і не перейде на наступний курс. От Вітьок і викрутився, як тільки йому прийшло в голову, хоча й припускав, що йому доведеться спуститися з небес і їхати на практику разом із нами. Проте він навіть не припускав, що за все чекає відплата і ми рано чи пізно придумаємо як йому помститися.

Доля сама вирішила все за нас. Мені б і не хотілося брати помсту на себе, та сліпий випадок не залишив нікому з нас вибору.