10

Два тижні, що передували весіллю, промайнули для Дарини швидко та непомітно. Натомість для її неньки це був час наповнений тривогами за доньку та особистою слабкістю. Сеньйора Вероніка не розуміла що діється з її організмом традиційно списуючи свою загадкову недугу на знервованість та втому. Василь як вмів старався розраджувати та підтримувати дружину, однак помітних успіхів у цьому не досяг. Жіноча душа велика загадка й повністю розгадати її ще нікому не вдалося.

Відправляючи доньку на святкову урочистість мати суворо наказували їй бути розумницею, не робити дурниць і не осоромити себе. Дарина тільки поблажливо посміхалася на всі ці напучування мами й коротко підсумувала їхню розмову однією фразою: «Все буде добре». Вірця не надто повірила цим запевненням дочки й з неабиякою нетерплячістю й тривогою очікувала на її повернення додому.

Дарина приїхала, коли вечірні сутінки вже огорнули село темною вуаллю. Підвіз її на батьковому автомобілі Назар. Молоді люди ще деякий час про щось розмовляли всередині машини, потім хряснули дверцята й дівчина з хлопцем вилізли з салону автівки. Парубок мов справжній джентльмен провів свою супутницю до самої хвіртки, а потім нахиливши голову поцілував її. Сеньйора Вероніка, котра через вікно, потайки, спостерігала за цією сценою раптом відчула як у неї підгинаються ноги й вона швидко занурюються в чорне провалля безпам’ятства…

На лікарняному ліжку Вірі довелося пролежати неповних три доби. Туди її без свідомості привіз Назар. Коли жінка несподівано зомліла Василь підняв страшенний рейвах на все обійстя тож хлопцеві хоч-не-хоч а довелося стати своєрідною «швидкою допомогою». В районному шпиталі непритомну привели до тями і підключивши крапельницю суворо наказали лежати смирно й терпляче очікувати на результати зданих аналізів. Весь цей час поряд знаходився коханий Василько, який не відходив від неї ні на крок.

Окрім нього вистачало й інших візитерів, що провідували хвору кожного дня. Серед незваних гостей була й Галина Пістрява. Невгамовна пліткарка не могла пропустити такої нагоди щоб розізнати, що ж насправді трапилося з власницею піцерії й водночас не поділитися останніми слухами та пересудами що ширилися Підгайцями. Про причини своєї недуги Сеньйора Вероніка нічого конкретного сказати не могла, бо й сама ще достеменно не знала, що ж то за така болячка до неї причепилася. Натомість, щоб не розповідати про себе, жінка вправно перевела тему розмови на новини рідного села.

– Ой, ти знаєш, у нас трапилося аж дві події, – швидко проторохкотіла «всезнайка. – Одна хороша, а інша, на жаль, сумна.

– І що ж такого надзвичайного трапилося за той період що я перебувала тут? – здивувалася Віра.

– Мабуть тебе не хотіли турбувати, тож і не розказували, та позавчора померла Петруня Сидоренко. Вчора поховали стару.

– Земля їй пухом, – посмутніла жінка від такої печальної звістки. – А що ж хорошого трапилося?

– Та здається твій бджоляр, дід Стефко, знайшов собі пару.

– Як?!? Кого?!? Коли?!?

– Пригадуєш, я тобі раніше розповідала, що в село зі столиці повернулася донька Петруні – Людмила. Так от тепер наш пасічних ледь не весь час днює та ночує в її домі. Знаючі люди подейкують, що колись у них був потаємний любовний зв'язок. Тепер обоє одинокі і ніхто та ніщо вже не заважає об’єднати свої самотні серця.

– Та не може цього бути, – вирвалося у Вірці. – Він же значно старший за неї.

– Ну по живемо – побачимо, – невдоволено скривилася Галя від того, що її слова знову взяли під сумнів, а потім по-філософське додала. – Знаєш вік коханню не завада.

Після цих слів Пістрява швидко попрощалася й прудко вислизнула з палати. Наступними відвідувачами стали донька та її новий друг. Дівчина з хлопцем поводилися так наче вже були парою і це неприємно вразило жінку. Вона вирішила розставити всі крапки над «і» та не гаючись негайно серйозно з ними поговорити. Однак першою озвалася Дарина.

– Ма, як ти себе почуваєш? – запитало дівча ще від самого порога.

– Та сьогодні досить таки непогано.

– От і чудово. Ми ненадовго до тебе, бо ще маємо одну невідкладну справу.

– Яку ще така невідкладна справа у вас знову з’явилася? – підозріло запитала жінка, відчуваючи як у неї знову болісно тьохнуло серце.

– Іван, у якого я була за свашку на весіллі, сьогодні ввечері знову їде у відрядження на схід, і у нас запланована прощальна вечірка, – відповіла Дарина й потупивши погляд додала. – Вибач мені за мою витівку. Я не думала, що все так сталося.

– Ти про що це? – не могла допетрати за що донька просить вибачення Вірця.

– Ну тоді ввечері, коли ми приїхали з весілля, я ж помітила, що ти потайки спостерігаєш за мною через вікно. От і вирішила трохи піддразнити тебе, та попрохала Назара щоб він поцілував мене. Хто ж його знав, що ти так емоційно відреагуєш на побачення.

– А я її попереджував – ідея невдала, – приєднався до розмови хлопець. – Та хіба таку упертюху можна у чомусь переконати, якщо вона вже щось собі задумала.

Сеньйора Вероніка не надто повірила у пояснення цих двох хитрунів, однак зробила вигляд що сприйняла слова доньки за чисту правду. Зрештою хіба у неї був якийсь інший вихід. Влаштовувати на лікарняному ліжку «розбірки» з Дариною у жінки не було ні бажання, ні тим паче сил. Залишалося тільки надіятися, що доля буде більш прихильнішою до її доньки, чим колись була до неї і дівчина знайде у цьому юнакові своє справжнє, щире кохання.