9

Про власні почуття Стефко розповів Людмилі аж через тиждень. Після свого зізнання дівчина перестала з’являтися в прибудові й чоловік був змушений навідатися в крамницю де вона працювала. Спершу розмова у них не «клеїлася», бо Стефко не знав не тільки з чого почати, але і чи це варто робити взагалі. Однак обманювати й лицемірити бджоляреві не хотілося, тож він теж відверто про все розказав. І як спершу просто захопився нею, і як згодом це невинне вподобання переросло в гарячу пристрасть. Закінчилася така своєрідна сповідь ніжними обіймами та солодкими поцілунками, від яких він сп’янів так наче випив пляшку міцного вина.

Наступні півроку для чоловік буквально забув про все на світі. На другий план відійшла робота, дружина, діти. Всі думки Стефка тоді займала Людмила. Він придумував найбезглуздіші відмовки та причини щоб вирватися з дому, бо прагнув лиш одного, бути поряд з дівчиною. Її милозвучна мова, веселий усміх й іскристий погляд доводив його до безумного шаленства. А коли вона пригорталася до нього, коли підставляла солодкі вуста для поцілунку й дозволяла пестити свої жіночі принади Стефко пірнав у такі бездонні глибини всеохоплюючого блаженства, що не передати звичайними словами.

На жаль, а скоріш за все – на щастя, тривало це гріхопадіння між двома закоханими не довго і зупинила його Петруня. Досвідчена жінка чи то сама щось запідозрила, чи може підказали якісь «доброзичливці», та все ж зуміла розкрити секрет своєї доньки. Дальше владна мати поступила в звичному для себе рішучому й безжальному стилі. Спіймавши доньку на «гарячому» вона поставила ультиматум. Або він негайно припинить це неподобство і перестане бачитися з її дитиною, або вона не тільки знеславить його на все село, але напише заяву в правоохоронні органи. Людмила ще не виповнилося вісімнадцять і Стефкові «світив» чималий термін ув’язнення за розбещення неповнолітньої.

Вибір у чоловіка був невеликий, а добряча прочуханка отримана від Петруні, непогано провітрила його мізки й допомогла трішки отямитися від любовного шалу. Стефко нарешті усвідомив що навіть без погроз сварливої мегери їхні стосунки приречені на скорий кінець. У нього діти яких треба вивести в люди і дружина якій давав обітницю в церкві, а вона молода і ще все життя попереду. Що може він їй запропонувати окрім потаємних зустрічей і забороненого кохання? Людський осуд, зневага оточуючих і мрії та надії, котрим ніколи не судилося здійснитися. Мимоволі згадалася й та обставина що у них чимала різниця у віці і він старший від неї аж на п'ятнадцять років.

Не треба думати, що це рішення далося йому легко. Існує стереотип, що чоловіки не плачуть, та Стефко ледь стримував сльози коли прощався зі своєю коханою. А вона слухала його недоладні пояснення і не вірила своїм вухам. Спершу думала, що це просто невдалий жарт, а коли нарешті зрозуміла що він насправді хоче назавше припинити їхні стосунки спромоглася лише кинути «Ненавиджу» й стрімголов вискочила не тільки з прибудови, але і з його життя. Зникла на цілих три десятиліття, щоб тепер з’явитися при такій печальній життєвій ситуації, як важка хвороби її матері. Інакше вони мабуть вже ніколи б й не побачилися та не поговорили.

Перша ж розмова, що відбулася між ними через стільки часу, виявилася напрочуд емоційною й складною. Чоловік прекрасно розумів підґрунтя всіх докорів та звинувачень, які почув від Людмили в свою адресу. Жінка була права в своєму гніві, бо саме він був винуватий в тому що тоді трапилося. Двічі Стефко проявив недостойну слабкодухість в цій ситуації – на початку коли піддався пристрасним почуттям, не подумавши про подальші наслідки, потім – як не зумів захистити ці почуття, й по суті підло зрадив кохану людину.

Та минулого не повернути і не змінити тож єдине, що ще міг зробити в своєму житті старий бджоляр, то це щиро покаятися у вчинених помилках і попрохати вибачення. На його подив гнів жінки швидко вщухнув і вони пробесідували до пізньої ночі. Говорили про все що лиш на думку приходило. В цій розмові спогади минулого спліталися з розповідями сьогодення, створюючи строкатий килим непростих людських доль.

Коли на годиннику було вже майже північ і Стефко зібрався повертатися до своєї домівки, Людмила раптом промовила:

– Ситуація у мене непроста і я не знаю як надовго ще затримаюся в селі, та коли матимеш нагоду й бажання приходь в гості.

– Неодмінно прийду, – відповів розчулений цією пропозицією Стефко. – І принесу з собою гречаного меду, яким ти колись так любила ласувати.