7

Зі своїм давнім приятелем Миколою дід Стефко побачився аж через два дні після їхнього спільного походу до обійстя Сидоренків. За той час гнів в душі чоловіка вже вщухнув і тепер йому було дуже цікаво дізнатися, навіщо цей підступний халамидник влаштував таку провокацію. Не просто ж Гаркавий заманив його на зустріч з Людмилою, та ще й натякав про якусь нову супутницю життя. Невже щось знає з того, що діялося в далекому минулому.

Зустріч старих друзяків відбулася в піцерії Сеньйори Вероніки, куди пасічних приніс на пробу чергову порцію свіжого меду. Микола ж навідався за улюбленими цукерками для своєї дружини Уляни. Помітивши товариша Гаркавий підійшов до столика й наче нічого й не трапилося подав йому руку.

– Здоровенький був, Стефку! – промовив Микола – Як ся маєш?

– І тобі дай Боже здоров’я, Колю! – відповів Стефко й додав вже традиційне. – Аби не гірше.

– Як там справи у Люди Сидоренко? – запитав Гаркавий й лукаво підморгнув приятелеві продовжив. – Трохи їй там допомагаєш по-господарству?

– Звідки я знаю як у неї там справи і чого маю допомагати по-господарству? – з удаваним здивування промовив Стефко.

– Та годі тобі дурня клеїти, – різко обірвав його Микола. – Чи ти думаєш що я настільки сліпий та дурний, що нічого не бачив й не знаю. Можеш звісно й дальше віднікуватися, тільки який в цьому сенс? Своєю правдою, ти вже тепер нікому не здатен зашкодити. Але роби як знаєш.

Після цих слів Гаркавий різко розвернувся і рішуче почвалав до виходу. Стефко якусь мить дивився на його зсутулену спину, а потім раптом зрозумів, що друг правий. Для чого ховатися від того, що вже давно сталося і що ніяким чином не зможе вплинути на сьогодення. Старий схопився із-за столика, наздогнав товариша і почав відверто розповідати йому подробиці свого минулого життя, які так старанно й довго тримав в суворій таємниці.

В першій його частині не було нічого особливого, й Коля про це чудово знав, бо дружили вони з раннього дитинства. Не знав він тільки того, що до його приятеля Стефка кохання прийшло вже в доволі зрілому віці. Прийшло тобі коли чоловік вже був одружений і ростив двох дітей. Прийшло неждано і незвано принісши з собою солодке блаженство і гірке розчарування водночас. І доки цього не сталося Стефко навіть уявити собі не міг, що в душі людини можуть палати такі палкі почуття й гарячі емоції. Так, він по кохав свою дружину Орисю, але в порівнянні з тими шаленством, що загорілося в його серці, це було як слабкий мерехтливий вогник свічки проти яскравого променю потужного прожектора.

А розпочалося це безумство восени, хоча спершу ніщо не провіщало чогось особливого та надзвичайного. Просто цього року Людмила закінчила сільську школу і продовжила навчання в економічний коледж, що знаходився в їхньому райцентрі. Стефко працював там на пасіці й щоранку добирався до місця роботи на власному «Запорожці». Рейсові автобуси ходили тоді в Підгайці нерегулярно, часто з запізненням, тож щоб не запізнюватися на «пари» молода дівчина була змушена частенько виходити на узбіччя села й ловити підходящий транспорт. Чоловік в таких випадках завше підбирав юну студентку, яка незабаром стала його постійною попутницею.

У спільних поїздках вони непомітно заприязнилися, а незабаром і зблизилися. Хоча дорога до міста займала не більше десяти хвилин та того часу цілком вистачало, щоб побалакати про всяку-всячину. Непередбачувані примхи погоди, останні сільські новини, трохи політичного життя країни. Несподівано виявилося, що дівчина доволі розумна, як на свій вік, і здатна підтримати бесіду навіть зі Стефком, що був старшим від неї ледь не у двічі. Йому насправді було цікаво спілкуватися з нею.

Перша іскорка почуттів до юнки загорілася в душі чоловіка тоді коли у нього важко  захворів малий син і Стефко буквально божеволів від думок що може втратити свого первістка. Людмила кожної поїздки заспокоювала та підтримувала його. Переконувала, що все налагодиться, бо медицина досягнула такого рівня, що здатна вилікувати найскладніші недуги, радила не втрачати віри й молитися до Господа який неодмінно зішле на дитину своє милосердя. Звучало це по дитячому наївно, але настільки щиро, що буревій відчаю хоч на деякий час вщухав в його душі.

Коли біда минула вони вже були не просто звичайними односельчанами та попутниками, але й хорошими друзями з якими можна було поговорити про особисте. Зазвичай ініціатором таких розмов був Стефко. Він розповідав про речі вислухати які у його, завше заклопотаної дружини, не вистачало часу і не було бажання. Ділився проблемами, що виникали на роботі, нарікав на недолуге начальство, яке так мало петрало в бджільництві, радів з першокласної якості меду зібраного з вуликів. Дівчина уважно слухала, інколи щось перепитувала й уточнювала подробиці, і цікавість її була справжньою, непідробною.

Стефко віддячив дівчині за її доброту і чуйність вже напередодні Нового року. Якось їдучи до райцентру дівчина ненароком прохопилася, що втрапила в одну неприємну халепу. Суть проблеми була традиційною для багатьох студентів їхнього коледжу. Наприкінці семестру один з педагогів прозоро натякнув учням, що заради хороших оцінок, їм би личило зробити йому незабутній новорічний подарунок. Більшість з її групи вже внесли потрібні кошти в спільну касу, а вона ні, бо мати навідріз відмовилася давати гроші. Мовляв знанням треба здобувати власним розумом, а не при допомозі хабаря. І ось тепер бідолаха переживала, що викладач дізнається, що вона не долучилася до спільного збору, та почне навмисне присікуватися до неї й несправедливо занижуватиме оцінки.