2

Закінчивши свою розповідь старий піднявся з-за столика, попрощався зі співрозмовницею і неспішно почовгав додому. А вона швидко викинула з голови почуту історію, бо вже кілька днів переймалася зовсім іншою проблемою. Жінку почало неабияк непокоїти особисте життя молодшої доньки Дарини, а саме її дружба з таким собі Назаром Мельником. Ні, Сеньйора Вероніка не мала нічого проти цього юнака. Хлопець він був культурний, тямущий й роботящий. Незважаючи на свій молодий вік вже пішов працювати водієм районної маршрутки. Та й батьків парубка власниця сільської піцерії добре знала, бо раніше вони частенько навідувалися в село до старого Тимофія Мельника.

Раніше, коли Назар приятелював лише зі старшою донькою Софією, Вірця навіть рада була, що дівчина має такого хорошого товариша. Та тепер, коли у хлопця зав’язалися дружні стосунки і з Дариною, серце у матері тривожно тенькнуло в передчутті нових клопотів та проблем. Молодша донька ще практично дитина і незважаючи на норовливу, задиркувату вдачу, надзвичайно довірлива й ранима душею. Що трапиться як вона візьме та закохається в парубка? У її віці від простого приятельства до романтичних мрій один крок. Як відреагує в такому випадку юнак? Він же старший від неї майже на п’ять років і все сприймає зовсім по іншому. Чи не розіб’є серце закоханій дівчинці своєю байдужістю й холодністю? Про те, що парубок може відповісти взаємністю, жінка боялася навіть подумати.

Через всі ці переживання голова у Сеньйори Вероніки готова була вибухнути. Вона розуміла, що повинна відверто поговорити з Дариною про все, та не знала як це зробити, та й відповідної нагоди для такої розмови поки що не траплялося. Важко зітхнувши господиня піцерії пройшла на кухню, щоб перевірити чи все у неї готове до сьогоднішніх замовлень. За улюбленою справою їй вдавалося хоч на деякий час відволіктися від щемливого хвилювання. Можливо вона все перебільшує, і в минулому обпікшись своїм нещасливим коханням, тепер дує на холодне.

Тихе гудіння двигуна автомобіля й стукіт вхідних дверей підказали Вірці, що мабуть в піцерію навідалися нові клієнти. Вийшовши з кухні жінка побачила що це були молодша донька та її новий друг Назар.

– Ма, привіт! – життєрадісно вигукнула Дарина й шмигнула за шинквас – Ми ненадовго. Тільки вип’ємо кави й відразу поїдемо в райцентр.

– Доброго дня, Віро Олександрівно! – чемно привітався парубок.

– Навіщо вам їхати в райцентр? – здивувалася жінка навіть не помітивши, що не відповіла на привітання.

– Та є одна нагальна справа, – поцвірінькала донька випурхнувши з-за прилавка з двома філіжанками кави в руках. – Можеш позичити мені свою кредитну карточку.

– Яка ще нагальна справа? – Вірця підозріло зиркнула на доньку тільки тепер зауваживши яке у неї розпашіле від збудження обличчя. – І нащо тобі моя кредитка?

– Ма, давай не зараз. Часу обмаль, немає коли теревенити.

– А все таки, куди і навіщо ви зібралися їхати? – в голосі Сеньйори Вероніки почулися сталеві нотки.

– Дарино, а й справді, розкажи про все мамі, – подав голос юнак сьорбаючи духмяну каву.

– Я ж хотіла, щоб це був сюрприз для неї, – невдоволено насупила брови дівчина й сердито зиркнула в сторону хлопця.

– Дарино, Назарію, зізнавайтеся, що ви вже натворили? – жінка відчула як у неї все захололо всередині.

– Ма, та чого ти так розхвилювалася, – донька відклала в сторону свою філіжанку й поблажливо всміхнувшись почала пояснювати. – Розумієш, тут така справа – нас обидвох запросили на весілля. Ну це не зовсім весілля, бо часи тепер такі, що не до бучних забав. Просто невеличка дружня вечірка, де будемо відзначати створення нової сім’ї. Але вся офіційна частина цих урочистосте відбудеться в повному об’ємі. Тобто як і належить – розписка в мерії й вінчання в церкві.

– І в чому тут сюрприз? – Вірця відчула деяке полегшення від цих слів дівчинки.

– Одружується мій давній друг Іван, – долучився до розмови Назар. – Він попрохав мене бути його дружбою на його весіллі, а вашу доньку – свашкою. Оце і є той сюрприз який вам готувала Дарина. А в райцентр ми збираємося, щоб вибрати прикраси для весільного кортежу майбутнього нареченого.

– Дарино, як все це розуміти? – не втерпіла жінка ошелешена від почутого. – Ти ж все таки моя дитина і могла б якщо вже не питати дозволу, то хоча б порадитися, перш ніж давати свою згоду бути свашкою.

– Ма, у мене якось не було нагоди це зробити, – дівчина мило всміхнулася матері. – Зрештою, я ж знала, що ти не заперечуватимеш. Це ж така честь для мене, і я ще ніколи і ні в кого не була свашкою.

– Гаразд, поговоримо про це згодом, – жінка вирішила відкласти на пізніше вияснення з донькою. – Вже знайшла все що потрібно для кортежу нареченого, чи ще ні?

– Ще ні – відповіла Дарина – Але в мене є на прикметі одна крамниця. Там великий асортимент весільних прикрас, щось з нього й виберемо.

– Тоді не баріться, але ввечері у нас з тобою буде серйозна розмова – з цими словами мати простягнула свою кредитну картку донці.

– Неодмінно. Ми ненадовго.

Хлопець з дівчиною швидко вийшли з піцерії, а у Сеньйори Вероніки мимоволі закралася гріховна думка, що з них мабуть би вийшла красива пара. На жаль на перешкоді цьому є різниця у віці, та й донька ще занадто молода, для стосунків більш значущіших чим звичайна дружба. Ще не вистачало Дарині наробити таких самих непоправних помилок, яких вона наробила колись в юності, щоб потім розплачуватися за них все своє подальше життя. Ввечері неодмінно треба буде серйозно все обговорити й вияснити у малої, що ж вона насправді відчуває до цього парубка. Дай Бог, щоб всі її занепокоєння та тривоги виявилися безпідставними.