3 РОЗДІЛ. Тиждень пройшов непомітно

(м) – коли гперсонаж говорить щось подумки.

Поки що ім'я головного героя невідоме нікому, тому всі продовжують називати його: "Малий", "Хлопчик", "Хлопець", і т. д.

   Тиждень поки хлопчика готували до продажу, пройшов непомітно. Він вже встиг звикнути до Джона, і навіть почав трохи довіряти йому.

Малий(м): не знаю чому, але ця людина така добра до мене! Спочатку я думав, що це було всього лише удавання і скоро він покаже себе, але він справді хороший. За всі ці дні, він не просто жодного разу не зробив мені боляче фізично, (так, вони мають привести його до гарного вигляду, але зазвичай на минулих ринках йому все одно могли робити трохи боляче тощо), але навіть словами ніяк не намагався зачепити, ба більше - він навіть мене підтримував, часто просто розмовляв зі мною ні про що, хоч я й продовжував мовчати, але було цікаво його слухати. І найнеймовірніше, після того як він перший раз розв'язав мені руки, щоб я поїв бульйон, більше так і не зв'язував! Уся його поведінка щодо мене, наче так і кричить: "Я бачу в тобі людину, а не просто річ, яку повинен привести до гарного стану".

   Хлопчик зараз сидів на ліжку. Він щойно прокинувся. Настала восьма ранку. У кімнаті нікого не було, тому він вирішив встати, і трохи пройтися.

Малюк(м): все ж таки добре, що цей чоловік, не просто тримав мене розв'язаним тут увесь цей тиждень, а ще й часто виходив з кімнати і залишав мене наодинці з собою. Я ду-у-уже сильно вдячний йому за це, бо вже давно хотів ПРОСТО ПОБУТИ ОДИН! Мені постійно не давали спокою, завжди, де б я не був, хоч на ринку, хоч у якоїсь хазяйки/хазяїна, мене постійно всі контролювали. Дуже рідко могли залишити одного в закритій кімнаті. Останній раз, коли мене ось так залишили одного, був напевно місяць тому, і то, всього лише на одну годину... Я думав, що скоро збожеволію, але зараз мені стало набагато легше не тільки фізично, а й морально [що траплялося досить нечасто за всі ці роки прожитті таким "хорошим життям"]. Так само, він залишав мене вночі спати одного [хоча перші 3 дні ще спав на підлозі тут біля мене, але, напевно, це тільки для того, щоб переконатися, що я не роблю жодних спроб утекти]. Ця людина до безумства хороша... ЯК ЖЕ ЙОГО ЗАНЕСЛО СЮДИ, НА ТАКУ РОБОТУ?

   Раптом його роздуми перервав звук руху ключів у замковій щілині. Хлопець був абсолютно спокійний, бо впевнений, що це той самий добрий стражник, і навіть не думав повертатися до ліжка, а стоячи дивився й чекав, коли двері відчиняться.

   Коли вони відчинилися, то малий одразу ж відчув страх і напругу, бо це був якийсь інший стражник, зовсім не той, кого він бачив упродовж усього цього тижня.

   Невідомий чоловік, увійшовши всередину кімнати, швидко зачинив за собою двері, і поставив ключ собі в кишеню, після чого ще й застебнув її блискавкою.

Через це хлопцеві стало ще більше не по собі…

Хлопчик(м): ХТО ЦЕ ТАКИЙ?! ЩО ЙОМУ ПОТРІБНО ВІД МЕНЕ? ЧОМУ ВІН ТАК СТРАШНО ДИВИТЬСЯ НА МЕНЕ?

- Сядь на ліжко! - раптом наказав йому чоловік, дуже злим і владним тоном.

   Хлопчик одразу ж підбіг до ліжка і сів на нього. Після чого невідомий стражник почав повільно підходити до нього. Тільки зараз можна було помітити, що в одній руці він тримав маленьку пластикову пляшечку, яка була повністю наповнена водою.

Малий(м): Чому він тут?! Хіба догляд за мною не довірили тому доброму стражнику?

   Чоловік, уже дійшовши до ліжка хлопчика, поставив пляшку на землю, і почав діставати щось зі своєї кишені.

- Протягни дві руки! - сказав він дитині, після того як дістав мотузку з кишені.

   Він одразу слухняно протягнув свої руки, притискаючи одна до одної, щоб чоловікові було зручніше зв'язати їх йому. На обличчі підлітка не було жодних емоцій.

   Невідомий стражник зв'язав йому руки за зап'ястя, так що цього разу вони були в нього на животі, а не за спиною. Після чого сів навпочіпки на підлозі, трохи спершись колінами на край ліжка. Щойно він випадково торкнувся колін хлопчика своїми, малий одразу ж підняв свої ноги, які до цього спокійно звисали з ліжка. Тепер же, він сидів, спершись спиною до стіни, і зігнув свої ноги, так що вони закрили все його тіло і зв'язані руки. Було видно тільки голову, підборіддям якої він сперся на свої коліна, що були на рівні його шиї.

- Ти що, боїшся мене?) - запитав він дуже єхидним тоном.

На що хлопчик йому нічого не відповів і просто дивився на стражника, з жахом чекаючи, що він робитиме з ним далі.

Малюк(м): він же не просто так сюди прийшов, явно хоче зробити зі мною щось погане!

Стражник підняв пластикову пляшку, і відкривши її корок, протягнув до рота юнака.

- Підніми голову з колін і трохи опусти ноги, пити ж буде не зручно, малий - сказав він дуже не приємним і підозрілим голосом.

Але хлопець знову слухняно зробив усе, що той йому наказав.

- Ну ж бо, давай, відкрий ротик, малюк! - насмішкувато сказав невідомий, протягнувши відкрите горлечко пляшки ще ближче до його губ.

- Сподіваюся, там отрута, якщо я справді помру зараз, то на тому світі буду дякувати цій людині, НАРЕШТІ ВСІМ МОЇМ СТРАДАННЯМ ПРИЙШОВ КІНЕЦЬ!!! - подумав він і поринув губами в горлечко від пляшки, почавши жваво робити багато ковтків...

   Якоїсь миті стражник навмисне почав надто швидко піднімати пляшку, коли хлопець ще не встиг допити певний рівень.

Хлопчик почав голосно кашляти, тому що захлинувся водою.

Невідомий коли побачив це, одразу ж прибрав пляшку з його рота і ніби знущаючись сказав:

- Ой ну що ж ти так швидко робити ковтки почав, можна ж було пити й повільніше, малий.

Хлопчик усе ще кашляв, нічого не відповідаючи йому. Стражник почав легенько плескати його по спині. Коли він щойно зробив це вперше, хлопчик одразу ж здригнувся всім тілом від його торкання.

- Спокійно, я ж просто хочу допомогти тобі відкашлятися.

Малий(м): Якщо справді хочеш допомогти, прошу дай допити мені всю цю воду, в ній справді щось є, я відчуваю це, хоч і на смак вона як звичайна...