1 РОЗДІЛ. Цей хлопчик німий?

   Осінь уже добігала кінця, і дув сильний вітер. На якийсь здоровенний корабель, що стояв на воді, вели велику кількість людей зі зв'язаними руками. Усі вони виглядали дуже пригніченими, втомленими і нещасними, а деякі з них і зовсім мали передсмертні вирази облич. У всіх був старий і брудний одяг, який, мабуть, вони не мали можливості змінити.

- Піднімайся і йди вже швидше!!! - голосно крикнув один зі страшних людей, які вели всіх цих нещасних у полон.

- Будь ласка, командире, хлопчик дуже сильно втомився, будь ласка, дозвольте йому хоч трошки відпочити, - раптом наважився відгукнутися один із рабів, яких вели на палубу корабля.

- Він не маленький! Відпочине вже на самому кораблі! А тобі в це краще не лізти, черв'як, - жорстко відповів йому він і продовжив говорити, дивлячись на бідолашного хлопця, що від утоми впав із ніг, тепер майже не відчуваючи їх і справді не знаючи, як йому підвестися...

-Я СКАЗАВ ТОБІ ПІДНІМАЙСЯ, ІНАКШЕ ПРОСТО ЗАРАЗ Я ПОНЕСУ ТЕБЕ, ВИПАДКОВО ВИКИНУВШИ У ВІДКРИТЕ МОРЕ!!! - цього разу ще голосніше кричачи, наказав йому командир. Усі раби ахнули, коли почули це.

- Невже його зараз справді викинуть, він же, бідненький, зовсім не може ходити, - з жахом почали перешіптуватися вони.

Хлопчик же, впавши, коли сидів на колінах зі зв'язаними за спину руками і, почувши те, що сказав йому командир, почав щосили намагатися підвестися, але його ноги тремтіли від сильної втоми при кожній, навіть найменшій спробі підняти їх. Він опустив голову донизу ще коли впав і досі не піднімав її. Його довге волосся було настільки густим, що повністю закрило все обличчя, тому весь цей час, поки він так сидів на землі, обличчя підлітка не було видно.

- Ух - ех -ххх, - тільки й видавав він при кожній спробі підвестися, а командир просто дивився на нього і, нічого не кажучи, лише злісно й задоволено ухмилявся, ніби насолоджуючись його стражданнями.

- Жалюгідне видовище, ти начебто дитина, а не якийсь там старий дід, який і 3 метрів не зможе пройти не впавши, - знущаючись, почав говорити він.

-Хех - пхех - хех - хех - пхех, - знову ледве видав важке дихання хлопець, так і не піднімаючи голову на командира і нічого йому не відповідаючи продовжував робити ривки.

- Жалюгідне видовище - це дивитися на те, як сволота, яка все ще вважає себе людиною, після всього, що зробила, ще й мучить бідну, втомлену й безпорадну дитину, а я думав, що нижче ти вже не зможеш упасти в моїх очах!!! - раптом із великим презирством наважився вигукнути один із тих рабів, що вже стояли на верхній палубі корабля і мали змогу споглядати це несправедливе видовище.

-ХТО ЦЕ СКАЗАВ?! - дуже гучним і злим криком запитав командир, різко повернувшись обличчям до верхньої палуби корабля. Він уважно вдивлявся в обличчя всіх людей, але їх було так багато, що визначити особу того, хто кричав, було неможливо.

Юнак вирішив скористатися моментом і припинив спроби встати, щоб трохи відпочити. Він пройшов багато миль без води та їжі кілька днів, тому зараз узагалі не мав жодних сил, щоб встати. Йому хотілося просто зникнути, або стати невидимим, або щоб усі забули про його існування бодай на годину, щоб його нарешті залишили у спокої та дали відпочити.

- Хто б це не був, він отримає своє, не хвилюйтеся, - саркастично сказав командир, дивлячись на всіх рабів на верхній палубі, - Я обов'язково дізнаюся, хто це, і тоді нехай благає мене про помилування, а якщо не дізнаюся, то покарання отримають абсолютно всі чоловіки, що стояли зараз нагорі, - почувши це, ніхто з них навіть не здригнувся, усі так і стояли з незворушними обличчями, через що він розлютився ще сильніше, і, лише на секунду подивившись на хлопчика, махнув на нього рукою, дивлячись на решту стражників, і пішов геть.

Вони зрозуміли цей жестовий наказ і, підійшовши до хлопця, двоє підняли його, взявши під пахви рук, і так почали нести. Спершу стражники, мабуть, думали, що він зможе хоч якось іти, перебираючи ногами, але від сильної втоми вони в нього майже не рухалися. Тому чоловіки підняли його ще трохи вище й продовжили нести так. Його ноги просто бовталися в повітрі, а голова була все ще опущена донизу, коли вони його взяли, і поки несли, вона так само, як і ноги, трохи похитувалася від кожних їхніх кроків, через що почало здаватися, що він помер, заснув або втратив свідомість.

- Гей, ти як? - запитав у нього один із тих, хто ніс його, але відповіді так і не було.

- Він що, помер? - запитав другий у першого.

Перший, нічого не відповідаючи йому, трохи нахилився вухом до обличчя підлітка, поки вони тримали його, потім, піднявши голову назад, сказав:

- Ні, він дихає, але його дихання дуже повільне й ослаблене... Може, скажемо про це командиру, і він дозволить нам якось поліпшити його самопочуття? – якось наївно запитав він другого.

Другий стражник подивився на нього як на дурня:

- От одразу видно, що ти тут новенький! - пробурчав той йому у відповідь, саркастично закотивши очі.

Перший: Чому? Хіба командиру не важливо, щоб хоча б наймолодші люди були в хорошому і здоровому стані, тому що тоді вони будуть більш затребувані для фізичної роботи у покупців?

Другий: КОЛИ ТИ ВЖЕ ЗРОЗУМІЄШ, ЩО ПЛЮВАТИ ВІН ХОТІВ НА ЇХ САМОПОЧУТТЯ, У НЬОГО ВЖЕ Є БАГАТО ПРИБУТКУ З МИНУЛИХ ПРОДАЖІВ, ТОМУ ВІН ДАВНО ПЕРЕСТАВ ДБАТИ ПРО ЗДОРОВ'Я НАВІТЬ БІЛЬШ КРАЩИХ ДЛЯ ПРОДАЖУ РАБІВ!!! - психанувши, викрикнув він.

Перший: Але...

Другий: НІЯКИХ АЛЕ, МЕНЕ ВЖЕ ТОШНИТЬ ВІД ТВОЄЇ НАЇВНОСТІ! ЯК ТЕБЕ ВЗАГАЛІ ВЗЯЛИ НА ЦЮ РОБОТУ?

Перший: Ну просто я ...

Другий: Хоча ні, не кажи, мені все одно, я просто попрошу командира дати мені іншого, більш зрілого напарника, дивись, - сказав він, вказуючи пальцем на вхід у корабель, - бачиш? Поки ми стоїмо тут із тобою, витрачаючи час на турботу про дитину, яка, можливо, ось-ось помре, всі інші охоронці вже встигли забрати дуже велику кількість рабів!!! Якщо так піде й далі, нам або знизять зарплату, або звільнять, тож gOooDbYe.