Глава 19

База була розташована в покинутому промисловому комплексі, оточеному високими бетонними стінами, які давно втратили свій первісний вигляд — на них виднілися тріщини, сліди іржі та сліди від куль. Над головою висіли мережі з іржавих труб і проводів, що звисали, немов павутиння, створюючи відчуття занедбаності і небезпеки.

Всередині бази панувала напружена тиша, порушувана лише гулом працюючих генераторів і віддаленими звуками механізмів. Підлога була холодною і покритою пилом, а в повітрі відчувався запах машинного масла і металу. Лампочки миготіли, кидаючи тіні, які ніби оживали і рухалися разом з нами.

Коридори вузькі і заплутані, з численними дверима, за якими ховалися лабораторії, склади і кімнати для допитів. Кожен крок відлунював у порожнечі, а камери спостереження, що миготіли червоними вогниками, стежили за кожним нашим рухом.

Зовні, за стінами бази, чути було далекі реви мутантів і гуркіт вибухів. Небо було затягнуте важкими хмарами, що нависали над покинутим світом, ніби передвісник нової бурі.

Вова мені довірився і віддав флешку, а я передав її Дімону. Він, напевно, зможе зламати паролі і дізнатися більше інформації про цей Моноліт, а також як повернути все назад.

Раптом почувся крик:

— ЛЬОХА, У НАС ЗЛАМ МЕРЕЖІ! — вигукнув Дімон.

— ЯК? IP ЗАШИФРОВАНО, СТОЯТЬ АНТИЗЛОМНИКИ, ПАРОЛІ І ВСЕ ТАКЕ, — запитав я, не приховуючи здивування.

—ВОНИ ЗАПУСТИЛИ ВІРУС ЯКИЙ ЗНИЩУЄ ПОВНІСТЮ УСЕ ! — Діма вже був у істериці.

— СПРОБУЙ ЗУПИНИТИ, ДІМОНЧИКУ, Я ВІРЮ В ТЕБЕ! — попросив я, хвилюючись за всіх.

— У НАС ВЖЕ ВІДКЛЮЧИЛИ СИСТЕМУ ЗАХИСТУ, КАМЕРИ ВИМИКАЮТЬСЯ ПО ОДНІЙ, — відповів він.

Раптом почувся крик:

— МУТАНТИ БІЛЯ ТРЕТЬОЇ ДВЕРІ! — закричав Славік.

— СЛАВІК, ТЕРМІНОВО ВМИКАЙ ТРИВОГУ І ВБИВАЙ МУТАНТІВ!! — крикнув я.

Тривога спрацювала, але все було марно — монстри напали на базу. Ми намагалися втекти, але багато було вбито. Залишилися лише семеро: Оля з сином, Олег, Славік, Дима, Влад, мій син Вова і я.

— Все, попали... нам усім кінець! — сказав я, відчуваючи безвихідь.