Глава 16

Монолитівці, звичайно, відбилися, але у них почалися великі проблеми. Коли ми йшли звідти, я помітив кілька оголошень, і три з них я зірвав.

Нарешті ми повернулися на базу, але ця база виявилася для нас замалою. Тут я раптом вирішив прочитати кілька оголошень, які зірвав.

Коли я почав читати, мене повністю охопили мурашки по шкірі, і мені стало зле.

У першому оголошенні говорилося:

«КРАЩИЙ ПРАЦІВНИК ЦЬОГО МІСЯЦЯ»

Ткачук Олександра.

— ДІДЬКО!ЦЕ Ж МОЯ ДРУЖИНА, ТІЛЬКИ З ІНШИМ ПРІЗВИЩЕМ. ТОБТО, Я ТЕПЕР ДЛЯ НЕЇ НІХТО.... — сказав я, розгублено.

— ЩО У ТЕБЕ ТАМ? — запитав мене Олег.

— ТА НІЧОГО ЦІКАВОГО УСЕ..... КЕПСЬКО, — відповів я йому дуже сумним голосом.

— ДАВАЙ ПОКАЗУЙ МИ ВСІ Ж В ОДНОМУ ЧОВНІ — сказав Олег таким тоном, що це було майже наказом.

З великими труднощами він відштовхнув мене від фото на стіні, швидко пробігся по фотографіям очима і теж був шокований.

— СПІВЧУВАЮ, ЛЬОХО, ЦЕ ЗАНАДТО ПІДОЗРІЛО, — сказав Олег із сумом на обличчі.

— ЛЬОХО, ЩО З ТОБОЮ СТАЛОСЯ? — запитала Оля.

— САША ЗА НИХ, — відповів їй Олег.
Я стояв, дивлячись на ту стінку, і не міг повірити своїм очам. Весь цей час я шукав Сашу, сподіваючись знайти її живою і врятувати. А тепер ця правда вдарила мене, як грім серед ясного неба — вона проти нас.

— ЯК ЦЕ МОГЛО СТАТИСЯ? — прошепотів я сам до себе, відчуваючи, як серце стискається від болю.

— ЛЬОХО, ТИ В ПОРЯДКУ? — запитала Оля, помітивши моє мовчання.

— ВОНА... ВОНА ПРАЦЮЄ НА НИХ, — відповів я, ледве стримуючи емоції. — ВСЯ МОЯ НАДІЯ, ВСІ МОЇ ПОШУКИ — МАРНІ.

— МИ ПОВИННІ ДІЯТИ ОБЕРЕЖНО — сказав Олег. — ЯКЩО ВОНА ДІЗНАЄТЬСЯ, ЩО МИ ЗНАЄМО, ЦЕ МОЖЕ БУТИ НЕБЕЗПЕЧНО.

— АЛЕ Я НЕ МОЖУ ПРОСТО ТАК ЗДАТИСЯ, — прошепотів я. — Я МАЮ ЗНАЙТИ ЇЇ І ЗРОЗУМІТИ, ЧОМУ ВОНА ЗРАДИЛА.

— МИ ДОПОМОЖЕМО ТОБІ. — пообіцяв Влад. — АЛЕ ПАМ’ЯТАЙ, ЩО ЗАРАЗ ВОНА — НАШ ВОРОГ.

Відчуття зради і болю змішувалися з рішучістю. Я знав, що ця боротьба буде найважчою — не лише з зовнішніми ворогами, а й із власним серцем.