Виживші після....

Глава 12

— Привіт, хлопці! — привітався я, заходячи до лагеру.

— Ну, привіт, мандрівник! Як що ти в місто, то краще не ходи туди, навить наш лічильник Гейгера сильно зашкалює. — попередили мене.

— Але ж учора рівень радіації був навіть нижчий за норму. — здивувався я.

— Не знаю, пїсля вибуху порталу там радіацїя просто лється річкою. — відповіли мені.

— Дякую за інформацію.

— Та немає за щo!

Раптом ватажок ларегу звернувся до мене:

— Стоп, я бачив хлопця, схожого на тебе.

— Де та коли ви його бачили? — запитав я.

— Вiн втiк з мiста кiлка днiв тoму i просив сховати його.

— Від кого?

— Від монолитовців.

— Він, здаєтся, не зміг сховатися. Бо його неподалік від бункера спіймали та відвезли на базу свою базу Монолитовці.

— Щиро дякую вам. можна ще одне запитання?

— Валяй. — відповів ватажок.

— Як звали того хлопця?

— Сказав, щo Вова, йому близько двадцяти років.

Я відчув, як серце від цих слів почало стискатися, та з'явився страх що син мій, зараз у величезній небезпеці.

— Мій син у мабуть в них — подумав я, але з надією що він зміг втікти.

— Ми зможемо допомогти, — запевнив мене ватажок.

Подобається

#1369 в Фентезі
#255 в Фантастика
#45 в Постапокаліпсис

Відредаговано: 13.07.2026