Виживші після....

Глава 6

Після того, що я побачив, я твердо вирішив відправитися на місце, яке показали камери відеоспостереження. Це було неподалік, там тоді Оля перебувала в заручниках. Ми з Олегом вирішили знищити це місце, щоб звільнити її і покласти край цій небезпеці.

Повітря було насичене запахом гару і пилу, що піднімався від зруйнованих будівель. Сонце ледве пробивалося крізь густий дим, створюючи тьмяне, майже сюрреалістичне світло. Вулиці були порожні, лише іноді чути було віддалені звуки вибухів і тріск уламків.

— Олег, ти впевнений, що це безпечно? — запитав я, дивлячись на люк, який він знайшов.

— Ні, але чекати більше не можна. — відповів він, піднімаючи кришку.

Ми обережно спустилися вниз, але всередині не було нічого, що могло б допомогти нам.

— Тут порожньо. Можливо, варто повернутися? — сказав Олег, розчаровано зітхаючи.

— Я почуваю, що щось тут не так, я залишуся, а ти йди. — відповів я.

Олег пішов, а я продовжив пошуки. Знайшов лише старий диск.

Як тільки я вибрався на поверхню, небо раптом стало яскраво-червоним, наче палаючий захід сонця, але це було щось набагато страшніше. Повітря наповнилося запахом озону і гару, блискавки розрізали небо, а вітер завивав, немов попереджаючи про наближення катастрофи. Я втратив свідомість.

Прокинувся в ліжку, нічого не розуміючи. Встав і пішов до Олега.

— Що сталося? — запитав я, відчуваючи втому в голосі.

— Викид енергії. — відповів він, дивлячись на мене з тривогою.

— Викид? Це звучить страшно. Що це означає?

— Не знаю, але це могло бути причиною всього, що сталося. — сказав Олег.

Я показав йому диск, який знайшов.

Олег вставив диск у комп’ютер і спробував його відкрити.

— Він заблокований. — сказав він.

— Ти зможеш його зламати? — запитав я.

— Спробую, можливо там є щось важливе, та вдасця його взламати. — відповів він.

Після багатьох спроб Олег нарешті зміг отримати доступ до даних.

— Є деякі файли, але потрібно більше часу, щоб розшифрувати. — сказав він.