Глава 1

Ранок був тихим і спокійним, повітря наповнювалося свіжістю і прохолодою. Сонце лише починало підніматися над горизонтом, освітлюючи зелені дерева і квітучі сади. Пташиний спів лунав у повітрі, створюючи відчуття гармонії і спокою, що різко контрастувало з майбутніми подіями.

Мене звати Олексій, мені рівно 25 років. Я живу з дружиною у місті Житомир. Мою дружину звати Саша, їй 24 роки, у нас є син на ім’я Вова.

Цей світ був прекрасним. Я прокинувся рано вранці і почув звук сирени. Схопивши Вову, я розбудив Сашу. Ми швидко одяглися, вибігли на вулицю, і тут пролунав перший вибух. Я був шокований і подумав, що нам потрібно знайти військових і дізнатися, що відбувається.

Ми почули оголошення:
«ТЕРМІНОВО БІЖІТЬ У БУНКЕР, ТАМ БУДЕ БЕЗПЕЧНО».
Ми побігли, і раптом стався вибух. Нас почали опускати в бункер, а при вході нам сказали:
«ВИ БУДЕТЕ В ПОРЯДКУ, ПРОХАННЯ БЕЗ ПАНІКИ. НА ЧАС ПЕРЕБУВАННЯ ЦЕ ВАШ НОВИЙ ДІМ, БУДЬТЕ ЯК У СЕБЕ ВДОМА».

Нас завели в камери і сказали:
«ЦЕ — ВАШ НОВИЙ ДІМ». Двері зачинялися, я відчув якийсь запах і заснув.

Коли з труднощами відкрив очі, почув, як бортовий комп’ютер повідомляв:
«СИСТЕМА ЗАМОРОЖЕННЯ ВІДКЛЮЧЕНА». Я побачив, як хтось відкрив камеру моєї дружини і спробував забрати нашу дитину. Я крикнув:
«ЗАЛИШТЕ ЇХ, НЕ ЧІПАЙТЕ!», але їх схопили і забрали Сашу з Вовою. Потім я почув:
«СИСТЕМА ЗАМОРОЖЕННЯ ПЕРЕЗАПУЩЕНА, ЗАМОРОЗКА ВІДНОВЛЕНА» і знову заснув.

Я прокинувся від скрипу іржавих дверей і вирішив знайти вихід. Рухаючись до дверей, що вели в коридор із багатьма кімнатами, я зайшов у одну з них — вона була погано освітлена. Там я побачив бортовий комп’ютер, який ще працював. На екрані я помітив записи:

2016 рік — всіх закрили в камерах для зберігання.
2019 рік — все в порядку, вже три роки як вони там, життєві параметри в нормі.
2025 рік — хтось відключив систему, всі були розморожені, викрали дівчину з малюком, інші залишилися на місці.
2033 рік — всі тварини і комахи зазнали сильних мутацій, ми сподівались на меньші наслідки.
2035 рік — на було причинено напад.
2045 рік — ми більше не можемо їх стримувати, з кожним днем мутанти стають дедалі сильніші, та кількість їх збільшується.
2050 рік — ми покидаємо об’єкт.
2080 рік — камери саморозморозилися.
«Значить, монстри», — подумав я.

Раптом почув шурхіт — на мене напали гігантські комахи розміром із собаку. Я подумав, що це кінець, але раптом з дверей вискочила людина в провотигазі і відкрила вогонь по комахах.