17. Спалені речі.

Приїхавши додому, ми забрали до себе моїх синів, але з домовленістю, що
лише на вихідні, оскільки я знала, що знов будуть скандали і не хотіла, щоб
вони це знову бачили. Ми з Вовою з'їздили на ринок та докупили ще качок з
індиками, які лише пару діб тому вилупилися. Одна качечка була
найактивнішою за всіх. У неї на голові красувався біленький пухнастий чубчик.
Ця качечка залазила у посудину з водою, намокала повністю, а потім падала і
всі інші по ній товклися. Я її діставала ледь живу і сушила феном, відігрівала,
потім вона знов розштовхувала всіх інших, щоб залізти у воду і все починалася

знову. Наша спільна з дітьми турбота про маленьких качечок наповнила наші
дні радістю. Після вихідних я відвезла синів до їх тата, домовившись, що скоро
знов приїду за ними.
Ми з Вовою прожили ще кілька днів без скандалів, за виключенням однієї
спроби з Вовиного боку знецінити мене. Ми снідали на кухні, він встав з-за
стола, підійшов до вікна, відчинив його та запалив цигарку.
- А ти знаєш, що у моєї колишньої дружини в новій квартирі в Києві йде
ремонт і там мармурові плити стелять, не плитку, а цілі плити, - якось
задумливо сказав Вова мені.
- А ти знаєш, що мені ця інформація зовсім не цікава, - спокійно відповіла
я, розуміючи, що таким чином він намагається викликати у мене почуття
ревнощів.
- Вона така сама, як і ти, цинічна. Коли щось не влаштовує у чоловікові, то
вона одразу його кидає та знаходить собі іншого, - продовжував Вова.
- Не слід нас порівнювати, ми зовсім різні. Я не живу з чоловіками заради
грошей, не знімаюся у лесбійських фотосесіях, я не тілом заробляю, а
розумом, і тому прошу тебе більше не нап’ялювати на мене образи своїх
колишніх жінок, не за розміром вони мені, - сказала я, виходячи з кухні.
Після цієї розмови я згадала Марусине ворожіння на картах перед нашою з ним
поїздкою в кемпінг, коли вона сказала, що Вова має намір заїхати в Києві до
якоїсь своєї жінки, про яку весь час думає. Я згадала, як він серед ночі залишив
мене в кемпінгу та поїхав кудись, після чого працівники патрульної поліції
вилучили у нього посвідчення водія. Згадала, що коли мій друг, який взявся
допомогти повернути це посвідчення, запитував де саме сталася подія, щоб
розуміти в якому районі шукати провадження, Вова сказав, що не пам'ятає
місце. Дивно, адже коли тебе на кілька годин затримують працівники поліції та
вилучають у тебе документи, ти хоч-не-хоч, але запам'ятовуєш місце, де це
відбувалося. Згадала, як він намагався нав'язати мені перегляд її відеокліпів, які
мені не сподобалися. Згадала, як він розповідав мені, що його перша дружина
його залишила, обібравши перед тим та через три тижні після розлучення
вийшовши заміж за іншого.
Я зрозуміла, що після того розлучення Вова не здатен побудувати нормальні
стосунки з жодною жінкою, якою б ангельською вона не була. Він завжди буде
переносити свій негативний досвід з першого шлюбу на інших жінок. Звідти і
безпідставні ревнощі, звідти і знецінювання, звідти і безпідставні звинувачення
у нетрадиційній орієнтації та продажності.
Бідна людина. Мені стало його по-справжньому шкода. Крім того, я зрозуміла,
що не маю потреби постійно бути порівняною з якимись привидами з його
минулого життя, а на нове щасливе спільне життя він просто не здатен.
Поки я займалася городом, Вова вийшов з будинку, сів в машину та поїхав у
невідомому напрямку. Ні, я так жити не хочу, - подумала я, і пішла збирати свої
речі. Я впакувала їх у великі пакунки та викликала таксі. Водій довгий час не
міг знайти наш будинок і я надіслала йому через Вайбер геолокацію свого
місцезнаходження. За мною приїхала золотистого кольору Toyota Camry, за
кермом якої сидів водій років п’ятдесяти. Це пізніше з'ясувалося, що йому

трошки більше шестидесяти років. Спортивної статури, в дорогій шкіряній
куртці вартістю у пару тисяч доларів, з золотим перснем на лівій руці з
невеличким діамантом. Я сіла в машину і коли ми виїхали з Рай-Оленівки на
трасу, я подзвонила Вові.
- Я поїхала, будинок відчинений, заїдь зачини його. Речі повернеш через
Марусю.
- Шльондро, - почула я у відповідь і одразу вимкнула телефон.
Водій таксі подивився на мене через дзеркало заднього виду.
- Посварилися? - спитав він.
- Так, давно, тепер лише питання часу коли все це закінчиться, - відповіла
я.
- І куди тепер?
- Поки до подруги.
- Нічого, ще помиритеся. Будинок, як я бачу, добротний, отже і господар
має бути гарний.
- Ніякі гроші, ніякі будинки не зроблять людину людиною, якщо вона не
розуміє елементарних речей.
Таксист довіз мене до Марусиного магазинчику біля станції метро імені
Масельського, я розрахувалася з ним і вийшла з машини.
- Якщо знов будете звідти від`їжджати, то дзвоніть мені одразу, я тепер
знаю куди їхати, - сказав навздогін мені таксист.
- Добре, - відповіла я, йдучи до Марусиного магазину.
Через два дні Вова подзвонив мені та спитав куди привезти мої речі. Я сказала,
щоб привіз їх до Марусі в магазин і залишив їх там. Він попросив, щоб я
особисто їх забрала. Коли він приїхав, я побачила по його зовнішньому вигляду,
що ці дні він безбожно пив. Спокійно взяла пакунки, серед яких були і пакунки
з речами моїх дітей, переклала їх до Марусиної автівки та пішла в магазин.
Вова поїхав. Так ми з ним розлучилися ще на два дні. Поки я забирала речі у
Вови, Марфа писала моєму другу Артуру у Вотсапі.
- Артуре, зроби з нею щось, її треба від нього забрати, - просила вона його.
- Марусю, не весели мене, будь ласка, вона сама розбереться.

- Ти не розумієш, він дуже потужний маніпулятор, він нею маніпулює як
захоче.
- Ой, ось тут ти мене зовсім розсмішила. Якби я її не знав, то можливо й
повірив би тобі. Вона сама такий маніпулятор, яких світ не бачив. Все, що
з нею відбувається, все лише тому, що вона цього хоче, їй це подобається.
Якби вона насправді захотіла, то послала би його в три секунди. А от якби
він не зрозумів, тоді вже слід було би втручатися. Хоча якщо вона захоче,
то скаже так, що будь-хто зрозуміє одразу. Я її дуже добре знаю.
Коли я зайшла в магазинчик, Маруся показала мені листування з Артуром. Я
посміхнулася. Вона не розуміла чому я так зраділа.
- Я не розумію, чому Артур так пише, він не має бажання тобі допомагати?
- Ні, він навпаки дуже допоміг своєю відповіддю.
Мій друже, Артуре, який добре знаєш мої здібності, цього разу ти теж не
помилився.