12. Пасха.

Наближалося свято Пасхи. Для християн всього світу цей день є особливим,
родинним. І ми готувалися до цього дня. Я взяла рецепт сирної паски у Вовиної
мами. Ми закупили продукти. Запросили до себе в неділю після обіду в гості
Гену з Юлею та Марусю. Зранку в неділю ми мали поїхати в гості до Вовиних
батьків, привезти їм нашу паску, ковбасу з косулі та взяти у них мамині паски.
В суботу з самого ранку я розпочала готувати паски. Вова помітно нервував.
- Що з тобою? - спитала я.
- Я поїду до мами, відвезу їм ковбасу та візьму у них паски.
- Ми ж домовлялися, що приїдемо до них у неділю зранку.
- Давай я зараз швиденько поїду, а в неділю будемо цілий день вдома.
- Я бачу, що ти щось замислив. Ти тільки до мами поїдеш, чи кудись ще?
- Тільки до мами, я швиденько.
- Обіцяй мені, що ти не будеш нікуди більше заїжджати!
- Обіцяю, я туди і назад.
- Коханий, я тобі вірю, завтра такий день, я дуже прошу тебе, протримайся.
- Не бійся, я ж пообіцяв, що не буду нікуди заїжджати, тільки до мами.
Вова поїхав, ми з дітьми лишилися вдома. Хлопці бігали з гусенятами в саду, я
пекла паски. Всі очікували наближення свята.
Все! Знов цей стан! Душа не на місці, серце колотиться так, що здається, що
ось-ось вискочить, руки опускаються, ноги підкошуються... Ні, він не може в
таке свято так вчинити! Це щось зі мною не так. Я мушу йому довіряти, я ж
знаю, що він може триматися. Боже, допоможи йому і нам!
Не треба було його відпускати самого, ми ж домовлялися, що завжди будемо
разом їздити. Треба допікати паски. Руки не піднімаються...
Сльози? Чому? Так, стоп! Треба терміново подзвонити йому, щоб нагадати про
нашу домовленість і його обіцянку нікуди окрім як до батьків не заїжджати.
Набираю його номер. Він довго не піднімає слухавку. Далі довгі гудки
змінюються короткими...
О, ні, невже таки не витримав? Знов наркотики? Я закриваю очі і весь мій світ
занурюється у темряву. Я відчуваю, як згасаю, розщепляючись на атоми.
Телефонний дзвінок повернув мене в цей світ.
- Манюня моя, я вже повертаюся. Що купити?
- Коханий, у тебе все добре?
- Так, взяв у мами паски, їду додому.
- Ти мене налякав.
- Не бійся, скоро буду.
Відлягло. Як я могла так не довіряти йому? Дура. Зараз він приїде, обійму його
міцно, поцілую і більше нікуди не відпущу самого.
Почувши його кроки та голос, я вибігла з кухні йому назустріч. Він стояв у
вітальні, тримаючи в руках багато пакунків з продуктами. Коли я побачила його
очі, то моя щаслива посмішка поступово згасаючи почала перетворюватися на
іронічну. Я дивилася в його очі, намагаючись знайти в них залишки мого Вови,
якого я чекала вдома, а бачила в них зовсім чужу людину, яка за якийсь

тимчасовий незрозумілий кайф здатна зрадити у будь-яку мить.
- Як тобі можна довіряти? - спитала я у нього тихим голосом.
- Чого ти? Я привіз паски.
- Ти ж обіцяв... Таке свято...
- Ти вже дістала! Я заїхав до Гени, він теж дав паски, які вони з Юлею
спекли. Я зовсім трошки курнув. Це не шкодить здоров'ю, а навпаки з цим
вірусом допомагає від нього, - кричав Вова.
Я взяла себе в руки, адже я не можу зіпсувати дітям свято і ми мусимо
відіграти цей спектакль хоча б ці два дні. А потім я відвезу їх до їхнього тата і
вже тоді буду з'ясовувати свої стосунки зі своїм обранцем.
- Якщо ти заїхав до Гени і це обернулося таким чином, то я прошу тебе,
винеси з будинку все, що він тобі дав, - спокійно сказала я Вові.
- Навіщо?
- Я не знаю чому так відбувається, але я відчуваю тебе навіть на відстані.
Коли ти приїхав до Гени і покурив, у мене ледь не вискочило серце, мені
не вистачало повітря, підкошувалися ноги, я не могла нічого робити. Ти
мене знищуєш, коли вживаєш це. Я не знаю яким чином відбувається така
взаємодія, але я відчуваю весь твій негатив на собі. Ти не лише себе
вбиваєш, а й мене. Кожен твій візит до Гени стає для мене катуванням.
Він не друг тобі, якщо спокійно дивиться, як ти знищуєш себе. І тим
більше він не друг мені, оскільки знає як я реагую на твій такий стан, і
тим не менше робить нам обом таку послугу, що ми сваримося. Пасха —
святе та чисте свято. Перед Пасхою йде Чистий Четвер, саме для того,
щоб прибрати весь бруд. Тому я вважаю, що дарунки від людей, які не
просто не бажають тобі добра, а ще й навмисно або випадково роблять
тобі зле, не мають бути в такий день у нас вдома. Я дуже прошу тебе,
віднеси його паски, ікру, що він там ще передав, до сусідки, віддай їй, або
давай разом прямо зараз поїдемо та віддамо це Марусі.
Вова уважно вислухав мене та взяв пакунок, який привіз від Гени.
- Добре, я віднесу це Ніні.
- Тільки я прошу тебе, не обманюй мене цього разу. Винеси за паркан все,
нічого не шкодуй.
- Добре, добре, як скажеш.
Вова повернувся на кухню, обійняв мене та поцілував.
- Я знав, що ти у мене розумна.
- Коханий, не жартуй з цим. І запам'ятай, що якщо ти мене цього разу
вводиш в оману, то це все одно стане відомо рано чи пізно. І повір, це
стане причиною нашого розлучення. Я не знаю звідки у мене такі думки,
але я відчуваю, що так може статися.
- Не переживай, я віддав сусідці.
Ввечері до нас в гості приїхав чоловік Вовиної сестри Ігор. Діти вже
відпочивали в будинку, а ми сиділи за столом на подвір'ї, розмовляли, пили каву.
Темою для розмови постало питання кримінальної справи за фактом бійки зі
слідчим. Моя позиція полягала в тому, що Вова має подати заяву до ДБР. Вова
відмовився і попросив мене забути про цю справу. Ігор теж наполягав на

необхідності вирішувати це питання. Вова сказав, що сам про все потурбується.
Ігор поїхав. Я не знала, що він привіз Вові пляшку коньяку. Ми пішли спати.
Зранку, коли ми прокинулися, я знов відчула на своїй щоці поцілунок коханого
та почула вже звичні, але настільки бажані слова, які він промовляв кожного
ранку, коли ми не були в сварці.
- Люблю тебе сильно-сильно, манюню.
- І я тебе, - відповіла я, цілуючи його у відповідь.
Ми всі зібралися за столом на кухні, поснідали і почали готуватися до
візиту гостей. Поки я готувала страви, Вова виходив з хлопцями на
подвір'я. Коли він повернувся на кухню, я помітила, що він вже випив.
- Не дочекався приїзду гостей?
- Я зовсім трошки.
Щоб не псувати свято з'ясуванням стосунків, я опанувала себе і
продовжила готувати їжу. В обід до нас приїхала Маруся з подарунками та
пасками. Ми накрили стіл на дворі та сіли всі разом святкувати. Поїдання
страв ми поєднували з грою у шахи, доглядом за гусенятками, смаженням
м'яса на мангалі. Наближався вечір. Прихали Гена з Юлією. Маруся
поїхала додому. Ми перемістилися в будинок на кухню, а діти грали в
комп’ютерні ігри на планшеті та на телефоні.
- Ви скуштували нашу паску? - спитав у мене Гена.
- Ні, - відповіла я.
- Чому? Вова не привіз?
- Привіз, але ми, напевно, переплутали її з маминою і віддали Марусі, -
сказала я.
Гена занервував.
- Як це не скуштували? Ви мали її спробувати.
- Зараз дістану, - сказав Вова.
Мене як струмом пробили ці слова. Він не лише мені не повірив, а ще й
обманув у черговий раз. За такої дрібниці тепер ми розійдемося, подумала я, але
не подала вигляду. Вова дістав з нижнього відсіку холодильника пакунок, в
якому була Генина паска та банки з ікрою.
- Діставай її сюди, - сказав Гена.
- Зараз, - відповів Вова, ставлячи паску на тарілку, яку поставив на стіл.
- Ви мусите з'їсти по шматочку при нас і сказати яка вона на смак.
Я подивилася на Вову з сумною посмішкою на своєму обличчі, наче розуміючи,
що мушу випити бокал вина з отрутою, але повернувшись обличчям до Юлі з
Геною, змінила свою посмішку на привітну і протягнула руку за шматочком цієї
паски.
- Смачна, ви молодці, - сказала я.
Паска дійсно була смачною, і Гена з Юлею пригостили нас нею від щирого
серця, але у мене з Вовою стосовно цього була своя гра, яка відбувалася на
ментальному рівні, між Добром та Злом. Це був знак для мене, що він ніколи не
відмовиться від наркотиків. Але я все ще намагалася його відвоювати.
Наші гості поїхали додому, діти вже спали на дивані біля каміну. Ми піднялися
з Вовою на другий поверх в туалет, відкрили вікно і почали курити.