10. Наші діти

Кілька днів ми знов жили як нормальні люди. Їздили до Вовиних батьків, до
Гени. У Вовиних батьків я познайомилася з його донькою, яка гостювала у них.
Домовилися, що наступного дня ми заїдемо за нею та заберем її до нас в гості
на декілька днів. Вова просив забрати і моїх хлопців. Я зателефонувала дітям з
Вовиного телефону та попередила батька моїх дітей про те, що на три дні
заберу дітей до себе.
Вранці ми приїхали по Настю. Забрали її в Рай-Оленівку. Вона виявилася
активною дівчинкою, яка легко йде на контакт. Ми з нею подружилися. Вона
розповідала мені про свого тата, свою маму Яну, своїх подруг.
Вова поїхав в магазин в Пісочин, щоб купити червону ікру. Приїхав з повними
пакунками різних смаколиків та величезним букетом тюльпанів, які подарував
мені. Він був самим містером галантністю. Я ще не знала, що він придбав також
і алкоголь.
На вечір Вова запропонував запросити в гості дівчат, щоб Насті не було скучно.

Дівчатами виявилися дві доньки тієї самої Олени, яка працювала в магазині і з
якою у Вови були стосунки. Я не сперечалася, єдине про що я попросила його,
щоб самої Олени в будинку не було. Ми заїхали в магазин, Вова домовився з
Оленою, що вона відпустить своїх доньок до нас. Олена посадила дівчат в нашу
машину і ми повезли їх в будинок. Я приготувала дітям салат з морських
продуктів, броколі з лимонним соком, кунжутом та насінням льону, Вова
підсмажив косулю. Ми з дітьми бавилися в будинку, а Вова пішов на подвір'я
розводити вогонь в мангалі, щоб підсмажити зайця. Поки він перебував без
нагляду, встиг добре сп'яніти. Ми мали відвезти Олениних доньок о десятій
годині вечора до магазину. Але о дев'ятій годині якимось дивним чином сама
Олена опинилася у нас на подвір'ї. Я почула як вони розмовляють з Вовою і
вийшла. Спускаючись сходами, я побачила, які він намагається її обійняти.
Олена, побачивши мене, відійшла вбік.
- Поклич моїх дітей та ми поїдемо, - сказала вона Вові.
- Тю, та чого ти? Дай плечико, - продовжував тягнути до неї руку Вова.
- Що тобі ще дати? - спитала я його.
Вова повернувся до мене.
- А чого ти вийшла? Ми ж мали лише через годину відвезти дітей, -
відповів мені він.
- Ти обіцяв, що її тут не буде.
- Так, ми поїхали, кличте дітей, - втрутилася в нашу розмову Олена.
- Куди поїхали? Залишайтеся. Чи ти її злякалася? - намагався зупинити
Олену Вова.
- Я нікого не боюся, - відповіла вона.
- Може ти її ще спати тут залишиш? - спитала я у Вови.
- Буде потрібно, залишу, - відповів він мені.
Настя в цей час тихенько стояла в коридорі, слухаючи що відбувається між
дорослими. Я повернулася в будинок і зустрілася з нею поглядами.
- Надю, не нервуй, ти краща за неї, набагато.
- Настьоно, я не просто так переймаюся, я дещо знаю і у мене є підстави.
- Я теж знаю, але повір мені, вона йому не потрібна, він її просто пару разів
використовував.
Я була шокована такими судженнями дванадцятирічної дівчинки, але мене
радувало те, що вона на моєму боці. Ми допомогли вдягнутися Олениним
донькам та вивели їх на подвір'я до Олени. Наші гості вийшли за паркан, сіли в
якусь машину та поїхали. Ми з Настею поверталися сходами в будинок, Вова
залишався біля мангалу.
- Що, задоволена, що вигнала їх звідси? - кинув він мені вслід.
Настя взяла мене за руку, стиснула її і тихенько попросила не відповідати йому.
Ми зайшли в будинок, я пройшла на кухню, взяла з вази букет, який Вова мені
подарував в день, винесла його на подвір'я та кинула у вогонь в мангал.
- Дура, - сміючись крикнув Вова.
Я повернулася до Насті. Ми з нею почали грати в карти, жартувати, кидатися
цукерками. Ця дівчина відволікла мене від дурних думок та зарядила
позитивним настроєм.

- Надю, а коли приїдуть мої брати? Як їх зовуть? - спитала Настя.
- Які брати?
- Ну, твої сини, вони ж тепер мої брати, раз ти татова дружина.
- Завтра ми за ними заїдемо і привеземо сюди, - відповіла я їй з посмішкою.
Насувалася ніч, Настя пішла спати на другий поверх в ту кімнату, в якій Марусі
являлися привиди. Я лягла в кабінеті на нашому матраці. Вова пів ночі слухав
ліричну музику на подвір'ї, підкидаючи дрова в мангал. Серед ночі Настя
спустилася до мене.
- Надю, ти не спиш? - спитала вона.
- Ні, що сталося, чому ти ще не спиш?
- Не знаю що там відбувається, але там хтось ходить, - налякано відповіла
Настя.
- Хто там ходить? Де саме?
- Біля кімнати. Якийсь чоловік у білій сорочці і якась груба жінка на
шпильках. Можна я тут приляжу?
- Так, лягай, а я піду туди.
Ми побажали одна одній доброї ночі. Я піднялася в спальню та лягла спати.
Вова прийшов під ранок та ліг поруч. Він обійняв мене, поцілував, я
притулилася до нього.
- Кохаю тебе сильно-сильно, моя манюня, - сказав він.
- Спи, мій хороший.
З ранку ми поснідали та поїхали втрьох за моїми хлопцями. Діти швидко
знайшли спільну мову. Ми заїхали в магазин, накупили дітям різних смаколиків
та приїхали додому. Це були по-справжньому родинні дні. Ми вдвох
піклувались про дітей, і мої хлопці, і Вовина Настя наповнили будинок
дзвінким сміхом та теплом. Вова виїжджав купувати продукти, я готувала нам
їжу. Одного разу, повернувшись з магазину, Вова дістав з пакунків коробку з
новеньким телефоном.
- Ось, як і обіцяв, - сказав він, протягуючи руку з телефоном.
- Дякую, мій рідний, - подякувала я, поцілувавши його.
На третій день Вові зателефонувала його мама.
- Насті потрібно повертатися додому. Коли ти її привезеш?
- Нащо їй повертатися? Їй і тут добре з братами.
- Я обіцяла її матері, що вона побуде у тебе три дні. Вова, тобі більше ніхто
не буде довіряти.
- Вона тут на місяць. В країні оголосили карантин. Що вона буде там
робити в тій квартирі? Тут їй добре.
- Вона має ще поїхати до Яниних батьків.
- Я сказав ні, - грубо обірвав розмову Вова.
Його мати зателефонувала мені.
- Надю, я відпросила Настю у її мами на три дні. Сказала, що будуть твої
діти і що все буде добре. Вона повірила, що у вас все нормально і
довірила дитину. Тепер Вова влаштовує цирк. Можеш з ним поговорити?
- Так, я чула Вашу з ним розмову. Я поговорю і ми з Настею Вам
передзвонимо.