7. Перша сварка і ДТП.

Я була на роботі. Вова зателефонував, сказав, що кохає мене і сумує, а також
нагадав, що ми домовлялися про те, що я запрошу своїх друзів в ресторан. Я
планувала запросити Марусю і Оксану. Оксана — це колишня дівчина мого
брата, юрист, дуже світла та позитивна особистість. Я подзвонила їй.
- Оксі, привіт!
- Привіт, Надійко!
- Я познайомилася з чоловіком, у нас з ним зав'язалися стосунки,

збираємося одружитися. Він запропонував відсвяткувати це в ресторані.
Запрошую тебе. Правда, ще не визначилися в якому саме. Що порадиш?
- Ой, не знаю, якась неочікувана пропозиція. А хто там ще буде?
- Він, я, Маруся і ти.
- Можливо “Альтбір” на Сумській? Але там потрібно завчасно замовляти.
- Замовимо. Я чекаю на тебе. Як замовимо — наберу тебе.
Поговоривши з Оксаною, я побачила повідомлення у Вайбері від знайомого
професора з адміністративного права з Західної України. Він написав, що
перебуває в Харкові і має бажання зустрітися. Запрошував на вечерю. Він
прибув на ювілей ректора Юридичної Академії, і після офіційної церемонії
хотів обговорити питання про нашу співпрацю, сподіваючись повернути мене
до юридичної практики. Я запропонувала йому приїхати до сьомої години
вечора в кафе до моєї подруги. Після спілкування з Оксаною і професором я
подзвонила Вові.
- Вов, я запросила Оксану. Вона пропонує “Альтбір” на Сумській, але там
потрібно замовляти завчасно.
- Я все зроблю.
- Але тут ще приїхав знайомий професор з Львівської області і запрошує на
вечерю. Він зараз працює над аналізом законодавства по “Муніципальних
Вартах” і пропонує взяти участь в цій роботі, тому що я працювала в
Бориславі по цій темі.
- Беремо професора з собою.
- Ок. До вечора.
- Я заїду за тобою.
- Ти будеш за кермом? П'яним не можна сідати за кермо.
- Я не буду пити. Я ж пообіцяв тобі, а ти пообіцяла мені, що будеш зі мною.
Вова поїхав в ресторан, забронював столик, оплатив бронь. Я повідомила
Марусю та Оксану.
О сьомій годині, як і домовлялися, професор прибув в кафе моєї подруги.
- Я Вас тут не бачу, - написав він повідомлення мені у Вайбері.
- Зараз підійду.
Я вийшла з магазину на кухню, щоб пройти в кафе. На кухні була Оля і Лара.
- Ти куди? - спитала Оля.
- Вийду в кафе, привітаюсь з професором з Львівської області.
Оля посміхнулася, а я побігла в кафе.
- Добрий вечір! Рада бачити Вас в Харкові.
Професор піднявся з-за столу, протягнув руку, я подала йому свою, він її
поцілував.
- Дуже радий Вас бачити.
- Їсти хочете?
- Трошки.
- Ось меню, - сказала я, протягнувши руку до барної стійки, щоб подати
його професору, - тільки багато не їжте, ми трошки пізніше поїдемо в
інший ресторан. Стіл вже замовлено. А зараз я біжу працювати.
Я пішла знов на кухню, де мене чекала Оля.

- Надька, який чоловік! - сказала вона, посміхаючись, - нащо тобі цей
Вовочка? Навколо тебе такі чоловіки вертяться, а ти як обереш...
- Ой, досить, що обираю, то моє, - відповіла я і пішла до магазину.
Багато хто з людей оцінюють інших за “зовнішньою обгорткою”. Професор
дійсно мав презентабельний вигляд, високого зросту чоловік років
шестидесяти, в дорогому кашеміровому светрі від Calvin Klein, дорогих синіх
джинсах, в дорогих окулярах. Це для моєї подруги Олі має якщо і не основне,
але ж велике значення. Я теж люблю гарно вбиратися і люблю вдягати своїх
дітей в брендових магазинах. Мені подобається, коли мій чоловік добре і
стильно вдягнений, але це не основний показник для мого ставлення до людей.
О восьмій годині приїхав Вова. Я вдяглася, попрощалася з дівчатами і вийшла
до Вови на вулицю. Ми обнялися та поцілувалися.
- Ходімо в кафе, заберем професора, - сказала я своєму коханому.
- Ходімо.
Ми зайшли в зал, підійшли до столика, за яким сидів гість з Західної України.
- Знайомтесь, Євгеній Юрійович, Вова.
Чоловіки потиснули один одному руки.
- Ну що, їдемо? - звернувся Вова до нового знайомого.
- Їдемо, - відповів професор, вдягаючи куртку.
Ми сіли в машину і направилися в центр міста в ресторан. По дорозі
розмовляли про проблеми в законодавстві, над аналізом яких працював Євгеній
Юрійович. В той же час мені подзвонив мій знайомий з Одеси Андрій Вагапов.
З ним мене познайомив Макс. Це високого зросту молодий чоловік тридцяти з
лишнім років. Волонтер, радник одного з генералів поліції. В Харків він
приїжджає частенько на реабілітацію після отриманих кульових поранень в
ноги. Андрій самостійно виховує доньку дванадцяти років.
- Привіт, дарлінг! Чим займаєшся?
- Привіт! Їдемо в ресторан. А ти що?
- А ми з Марго в Харкові, хотіли тебе побачити.
Я сказала Вові, що приїхали гості з Одеси і він запропонував запросити і їх на
наше свято.
- Бери Марго і приїжджайте до нас в “Альтбір” на Сумській, ми будемо там
через п'ять хвилин.
- Ок. приїдемо, - відповів Вагапов.
Коли ми приїхали в ресторан, нікого з наших гостей ще не було. Ми втрьох сіли
за стіл і стали замовляти різні страви. Потім приїхала Маруся, після неї Оксана,
а після Оксани – Андрій з донькою.
Стіл було заставлено різними стравами, зі спиртного на столі було шампанське,
віскі, вино. Професору стало некомфортно від шуму концертної програми і він,
попрощавшись, залишив нас. Вагапов повідомив, що у Марго завтра День
народження. Оксана подарувала їй гроші, а ми з Вовою поїхали до парку
Горького, де купили Марго, Оксані і Марфі красиві букети квітів. Коли
повернулися, подарували квіти дівчатам. Вагапов сказав, що Марго хоче спати і
він відвезе її в готель “Немо”, де вони зазвичай зупиняються, а потім
повернеться до нас. Ми веселилися, танцювали, їли та випивали. Вова

тримався. Ми з Оксаною вийшли палити на вулицю.
- Надю, гарний хлопець, бережи його.
- Гарний, але є деякі проблемки.
- Ви впораєтесь. Він на тебе дивиться з такою любов’ю! Я за тебе рада.
- Дякую, моя хороша.
Вагапов повернувся. Вони з Вовою знайшли спільну мову. Поки ми з дівчатами
танцювали, хлопці розмовляли. Потім Вова вийшов з зали, а Вагапов підійшов
до мене.
- Не розумію, чому він так не сподобався Максу? Цілком нормальний
хлопець. Радий за вас.
- Вони обидва були нетверезі, а зараз Вова не п'є. Ось в чому справа, -
відповіла я Андрію.
- Не знаю, що там було в Маріуполі, але зараз він цілком адекватний. Коли
весілля?
- Скоро, - відповіла я і пішла до дівчат на танцпол.
Потанцювавши, ми з дівчатами пішли в туалет. Біля жіночого туалету виникла
черга, оскільки в одній з кабінок хтось довгий час знаходився. Потім двері
кабінки відчинилися і звідти вийшли три молодих чоловіки. Один з них,
проходячи повз мене, сказав: “Вові привіт!” І швидко зник з поля мого зору.
Як з'ясувалося через кілька місяців пізніше, це був той самий Гена зі своїми
друзями. Вова запросив їх в якості охоронців на той випадок, якщо мої друзі по
якійсь невідомій причині матимуть бажання його побити. Про це мені розповів
Гена під час однієї з чергових сварок між мною та моїм коханим. Саме таку
версію подій, які відбулися в караоке-барі в Маріуполі, зі слів Геннадія, Вова і
озвучив своєму другу.
Гену я в той вечір не впізнала, оскільки до цього бачила його всього лише один
раз і то дуже мало, стиль одягу також відрізнявся, та й цього разу він теж
швидко проскочив повз мої очі.
- Що чоловіки робили в жіночому туалеті? - спитала здивовано Оксана.
- Напевно наркотики вживали, - припустила Маруся.
В ресторані ми веселилися до ранку, поєднуючи по черзі поїдання смакоти,
танці, спів в караоке. Вова поводив себе дуже культурно і не пив жодної краплі
спиртного, як і обіцяв. Вміє ж гад, коли хоче. Ведучий шоу-програми оголосив
про те, що ресторан зачиняється і Вова запропонував всім поїхати до нього
додому. Дівчата погодилися, а Вагапов попросив підвезти його в “Немо” до
доньки.
Ми довезли Андрія до готелю, а самі рушили в Рай-Оленівку. Дорогою Вова
запропонував заїхати в супермаркет купити фруктів і червоної ікри. Ми
приїхали в селище Пісочин до супермаркету “АТБ”. Оксана, Маруся, Вова і я
зайшли в магазин.
- Можна ми купимо шампанське і я з вами трошки вип’ю? - спитав він мене
на вушко.
- Так ти ж не п'єш, - відповіла я, посміхаючись.
- Так, не п'ю вже кілька днів, як і обіцяв. І в ресторані не пив, щоб тебе не
опорочити, а вдома зовсім трошечки можна з твоїми подругами за наше