5. Почуття провини та День народження.

Валя з Марфою готували вечерю, коли ми з Вовою повернулися від його дяді, і
я долучилася до жінок, включившись в процес приготування їжі. Мені
запропонували почистити пеленгас. Оскільки я дуже ледача, при цьому маю
категорично негативне ставлення до безладу та бруду, намагаюся робити все
так, щоб потім не довелося багато прибирати. Рибу я почистила дуже акуратно,
що було помічено всіма присутніми, а особливо моїм супутником. Валя дуже
смачно готує і вечеря вийшла неймовірною.
Коли ми всі сиділи за столом, приїхав Макс, ми всі разом повечеряли і
зібралися їхати в гості, як і домовлялися зранку. Валя просила нас залишитися
вдома. На той момент я не розуміла причину її хвилювання. Вона чомусь
хвилювалася, що з Вовою щось може статися недобре, але погодилася його
відпустити, отримавши від нього обіцянку не говорити зайвого, а від мене —
тримати його під контролем.
Макс, Маруся, Вова, я і друг Макса сіли в автівку та поїхали в інший кінець
міста в будинок, де тимчасово мешкав мій друг. Дорогою до Макса ми заїхали в
супермаркет, купили спиртні напої та продукти. У Макса хлопці готували
шурпу, нарізали ковбаси, сири, овочі, фрукти. Під час підготовчого процесу
вони випивали горілку. Ми з Марусею були звільнені від кухонної праці і
насолоджувалися шампанським з фруктами, сидячи в кімнаті та розглядаючи на
сайті ювелірного магазину колекції ювелірних прикрас. Марусі дуже подобався
мій гарнітур з діамантами і вона шукала такий самий, щоб купити собі. Все
було добре до певного моменту.
Я тоді не знала, що Вова вживає наркотики і приховує це, маскуючи під
вживання алкоголю. Макс про це дізнався, оскільки Вова запропонував йому та
його друзям разом відтягнутися. Після такої пропозиції хтось з хлопців

запропонував поїхати до караоке-бару, щоб людина, яка має при собі наркотичні
речовини, не перебувала в тому будинку, де вони живуть. На жаль, тоді Макс не
сказав мені прямо нічого.
Пропозицію поїхати в караоке було підтримано всіма присутніми, і ми
викликали дві машини таксі. Макс сів попереду, Маруся ззаду зліва, я
посередині, Вова праворуч. Хлопці сіли в другу машину. Весь час поки ми
їхали, Макс повертався до мене та гучно питав:
- Ти зовсім ненормальна?
Маруся шепотіла мені на вухо, що Максу дуже не подобається Вова і він через
це чомусь дуже на мене злиться, бо, на його думку, я зв'язалася з негарним
чоловіком. Вова з іншого боку питав у мене, що саме намагається своїми
запитаннями сказати Макс. Я відповідала, що він випив алкоголь і на нього так
подіяло, бо він контужений. Нарешті ми дісталися того караоке-бару. Виходячи
з автомобіля, я попросила Макса бути трішечки добрішим і він заспокоївся.
В барі ми з Марусею сіли за стіл та замовили собі по бокалу шампанського.
Чоловіки влаштувалися біля барної стійки. Які напої вони вживали та в якій
кількості я не контролювала. Вова з Максом співали різні пісні, про щось
розмовляли, ми іноді танцювали. Все було добре, поки Макс не почав співати
пісню про Есмеральду. Вові чомусь це не сподобалося і він почав відбирати у
Макса мікрофон. Макс не віддавав та намагався заспокоїти Вову, що було
марно. Коли Вова занадто сильно спробував вирвати мікрофон, Макс вдарив
його правою рукою у лівий бік. Я це побачила, підійшла до Макса і попросила
його вийти зі мною з зали. Маруся теж вийшла з нами.
- Макс, я ж просила бути добрішим.
- Ти не бачиш, що це за чудо? - спитав мене Макс.
- Він зі мною приїхав, я обіцяла його тьоті, що все буде добре.
- Надю, не зв'язуйся з ним, залиш його, він тобі не потрібен, повір.
- Можна я сама буду вирішувати хто мені потрібен, а хто ні? Я твоїх дівчат
не обговорюю.
- Ну, тоді до мене потім не звертайся. Якщо ти не бачиш, то хоча би
послухай що тобі друзі говорять. З ним будуть проблеми.
Якби ж ми всі слухали завжди лише голос розуму, який звертається до нас під
час того, як нас накривають такі почуття, що свій розум кудись випаровується
або обволікається цими почуттями непробивними шарами переживань, які
хвилюють нашу душу… Якби ми чули його, той голос розуму, який
пробивається через слова наших друзів, а інколи і ворогів або випадкових
перехожих...
Але ж ні, знаходячись під владою цих почуттів, ми несамовито вступаємо у бій
з цим голосом, всупереч всім законам логіки та здорового глузду, вірячи в диво,
як в дитинстві, тим самим ставлячи під удар все своє доросле життя.
- Макс, ну ти можеш не реагувати на нього? Ти ж її знаєш, вона поки сама
не вирішить, її не переконаєш. Ну, подобається він їй, не тобі ж із ним
жити. - звернулася до Макса Маруся.
- Ми з нею разом таке пройшли на війні, і я не хочу, щоб вона у мирному
житті страждала. Я бачу хто він і розумію, що мені доведеться його або

прибити, або...
- Макс, ти мій друг, але це не означає, що ти маєш право лізти в моє
особисте життя! - сказала я.
- Добре, хочеш сама переконатися — давай, ми з пацанами їдемо до дому.
Тільки тому, що я тебе дуже поважаю, не буду його чіпати, хоча він цього
заслуговує.
Макс зі своїми товаришами по службі поїхали, а ми з Марусею та Вовою
залишилися в барі. Вова виходив покурити, ми сиділи за столом пили
шампанське. Я сиділа спиною до барної стійки. Марфа під час розмови відвела
свій погляд на танцювальний майданчик, який знаходився в стороні барної
стійки.
- Там щось відбувається, - сказала вона якось перелякано.
- Що відбувається? - спитала я, повертаючи голову в тому напрямку куди
Маруся зосередила свій погляд.
Коли я повернулася в бік барної стійки, то побачила якусь безформну купу, яка
складалася з чоловічих силуетів та рухалася в хаотичному порядку.
Придивившись, я побачила на підлозі свого Вову, а над ним трьох охоронців
даного закладу, які наносили йому удари руками і ногами. Я миттєво підскочила
до них рятувати свого коханого. Відштовхнула одного з охоронців, котрий
замахнувся правою рукою, яку стиснув у кулак тепер вже на мене. Дякую
Марусі, яка опинилася поруч і закричала: вона жінка, не бий її! Охоронці
розступилися і я побачила Вову, який лежав у калюжі власної крові. Ми з
Марусею допомогли йому піднятися та посадили його на диван за стіл. Я
викликала поліцію. Далі все відбувалося за стандартною процедурою.
Закінчивши спілкування з працівниками поліції, ми викликали таксі та
направилися додому до Вовиної тітоньки.
Валя вже спала, ми тихесенько зайшли в будинок, Маруся пішла до себе в
кімнату, а ми з Вовою вийшли на кухню.
- Що я скажу завтра твоїй тьоті? Я ж обіцяла, що все буде добре. На дві
хвилини випустила тебе з поля свого зору і тебе побили...
- Не хвилюйся, Валя все розуміє. А ще у мене завтра, точніше вже сьогодні,
День народження, так що сваритися вона не буде, - відповів Вова.
- Що з носом? Не зламали? Там велике розсічення, шрам залишиться.
- Не страшно. Ти поруч, значить все буде добре. Завтра прийдуть родичі,
скажу їм, що рубав дрова і шматок відлетів прямо по носу. Мама
засмутиться, але я до неї поки не поїду.
- Чому вони на тебе напали?
- Не знаю. Можливо Макс їх попросив.
- Ти що таке кажеш? Навіщо це йому?
- Він тебе приревнував. І пісню про Есмеральду він співав про тебе, тому я
і забирав у нього мікрофон.
- Дурний, ти невірно зрозумів, ми з Максом друзі, ми війну пройшли, а
така дружба — це не те, що всі собі можуть уявити, вона особлива, не
всім зрозуміла, це більше, ніж родинні відносини...
- Ладно, вірю, та й Макс мені подобається, він не простий, таких як він