4. Давай одружимося.

У засніжений січневий вечір ми з подругою дитинства сиділи в барі.
- Марусю, я відчуваю, що наближається щось недобре. Не знаю що це,
але передчуття такі, як перед тим, коли в мою машину в'їхав
фольксваген. Потрібно поїхати з Харкова хоча б на пару днів. Макс
давно кличе до себе в гості в Маріуполь. Давай завтра поїдемо.
- Давай, дивись на сайті квитки та поїхали.
Я відкрила в своєму телефоні сайт продажу квитків, але на даний напрямок і на
потрібну дату їх не було. Ми розглядали як варіант здійснити нашу подорож на
автомобілі. Вечір підходив до завершення, і ми з Марусею вже збиралися
залишити заклад, як у мене задзвонив телефон. Телефонував Вова.
- Ти де? - спитав він, той, кого я не очікувала почути, але чий голос проник
до кожної моєї клітини.
- Ми з Марусею в барі, в центрі.
- Я скоро приїду. Де саме цей бар?
Я пояснила Вові де знаходиться заклад, в якому ми перебували і поклавши
слухавку звернулася до своєї подруги.

- Марусю, зараз має приїхати той самий Вова з яким я познайомилася в
магазині. Прошу, переключи його увагу на себе, бо мені від нього якось не
по собі.
- Так давай тоді поїдемо звідси до його приїзду, - відповіла Маруся.
Ми розрахувалися з барменом та направилися до виходу. Коли я підійшла до
дверей, побачила, що вони відчиняються ззовні. Двері відчинилися, а у дверній
проймі стояв він.
- Привіт! Ти куди? - спитав мене Вова.
- Привіт! Ми вже збираємось їхати звідси.
- Добре, давайте поїдемо разом, сходимо в ресторан, тут недалеко, через
дорогу.
- Вже пізно, а нам завтра рано-вранці виїжджати до Маріуполя.
- Ми ненадовго. Там і обсудимо вашу поїздку.
- Добре. Якщо Маруся погодиться.
Вова подивився на мою подругу своїм жалісним щенячим поглядом і заговорив
з нею своїм чарівним голосом.
- Підемо? Ненадовго.
- Ну, якщо ненадовго, то підемо, - відповіла Маруся.
Ми втрьох вийшли з бару та пішли у напрямку ресторану, який розташований
на протилежному боці вулиці в двох хвилинах ходьби від бару.
В ресторані Вова поводив себе дуже ввічливо, був уважним співрозмовником,
чим і заохотив до себе Марусю.
- Навіщо вам їхати в Маріуполь? - спитав мене він.
- Мій друг Макс давно кличе до себе в гості. Наближається Старий Новий
рік і ми з Марусею вирішили поєднати свято з візитом до друга.
- Такими шляхами дві жінки в таку погоду збираються їхати автівкою самі?
Це ж далеко.
- Так квитків на потяг нема в продажі.
- А можна я з вами поїду? У мене тьотя живе в Маріуполі. Давайте я вас
відвезу на своїй машині до Дніпропетровська, а звідти поїдемо потягом. З
Дніпра до Маріуполя квитки будуть, подивись на сайті.
Я відкрила сайт, і дійсно, на завтра на вечір було багато квитків з
Дніпропетровська до Маріуполя.
- Марусю, що скажеш? - спитала я свою подругу.
- Мені байдуже. Твої друзі – ти і вирішуй.
Я подивилася на Вову, який на цей час вже не зрозуміло чому здавався мені
зовсім близькою людиною, з якою ми наче все життя були знайомі.
- Ок, можемо зробити так, як ти пропонуєш. Можеш їхати з нами.
- Тільки не я з вами, а ви зі мною, - впевнено сказав він з посмішкою.
Ці слова пролунали з такою впевненістю, яка притаманна сильним та владним
чоловікам. Я сама є сильною людиною і з великим задоволенням приймаю в
своє коло спілкування тих, хто сильніший за мене. Така постановка ролей, коли
чоловік одразу, без зайвих рожевих соплів, бере ініціативу в свої руки, мені
подобається. Ось тут то я і помилилася. Я тоді і подумати не могла чим все це
для мене обернеться. Але в той час я ще вірила в свої сили, в свою

незалежність, в свою неприступність. Мій мозок ще не розпізнав у цьому
чоловікові жорстокого м'ясника, який поріже моє серце тупими ножами на
маленькі шматочки. Мій мозок було заблоковано моєю власною гординею, адже
я впевнена, що більше ніколи не дозволю нікому порушити мої особисті
кордони, не буду кохати, не дозволю принижувати себе ревнощами, словами,
діями. Як же ж я помилялася!
Ми домовилися, що о 6-й ранку Вова заїде за мною, потім ми разом заїдемо за
Марусею і поїдемо до Дніпропетровська. Квитки з Дніпра до Маріуполя я вже
купила через інтернет. Маруся поїхала до дому своєю автівкою, а мене підвіз
Вова. “Давай одружимося” вже посміхалося своєю єхидною посмішкою.
Вранці, як і домовлялися, Вова заїхав за мною о 6-й годині. Я почувалася
трошки ніяково, але в той же час і радісно, як дівчинка, яка вперше відчуває на
собі всі принади уваги з боку протилежної статі на свою адресу.
Ми заїхали за Марфою, вона сіла в машину і наша подорож у божевілля
розпочалася.
Дорога до Дніпропетровська тривала всього лише пару годин. Приїхали ми в
місто задовго до відправлення потягу і Вова запросив нас в ресторан, який
розташований на березі Дніпра. Ми домовилися, що спиртні напої будемо пити
я і Вова, а Маруся нас повезе на його машині на вокзал. В ресторані ми
замовили багато смачної риби, гриби та ще купу вишуканих страв. Нам було
весело, ми жартували. І раптом я почула його слова, які струмом пронизали
спочатку мій мозок, а потім дісталися мого серця:
- Давай одружимося!
- Давай, - відповіла я жартуючи.
- Я серйозно, сьогодні, тут в Дніпрі.
Я перевела розмову на іншу тему і ми переключилися на поїдання смачних
страв.
Коли настав час виїжджати на вокзал, Марфа незрозуміло з якої причини не
змогла опанувати управління автомобілем Вови і за кермо довелося сісти мені,
оскільки Вова випив значно більше спиртного, ніж я. Ми спокійно доїхали до
залізничного вокзалу та направилися до супермаркету, де Вова купив декілька
коробок шоколадних цукерок у подарунок своїй тьоті — маминій сестрі,
декілька банок червоної ікри, фрукти, ящик червоного Артемівського
шампанського. Все купе було нашим і ми всю дорогу розмовляли, жартували,
їли фрукти та пили шампанське.
- Давай одружимося! - періодично лунало з його вуст.
- Обов'язково, - заспокоюючи його завзятість, відповідала я.
В Маріуполі нас повинен був зустріти Макс, але оскільки ми приїхали дуже
рано, Макс як невиправний ледар, проспав. Ми взяли таксі і поїхали до дому до
Вовиної родички.
По приїзді на цей адрес нас зустріла красива доглянута жінка років
шестидесяти п'яти, провела в свій будинок, показала кімнати, в яких ми будемо
спати, видала постіль та рушники і запросила за стіл снідати.
За столом Вова оголосив своїй тьоті Валі наше рішення одружитися. Валя
сприйняла цю новину з радістю. Через годину нашого спілкування за столом