Мрія кожного солдата, який бере участь у бойових діях, лише одна — повернутися додому живим. Це найголовніша мрія, якою живуть усі воїни на війні.
На жаль, не кожному судилося її здійснити. До неї доживають лише щасливчики — ті, кому пощастить.
Війни — тимчасові. Так само, як уряди. Так само, як імперії. Так само, як і диктатори.
Але солдати, які полягли в битвах, які впали на полі бою, залишаються вічними — вони входять в історію.
Та з часом ця історія стирається. Її перекручують. І ті, хто загинув героями, самі того не знаючи, поступово зникають із пам’яті.
Про них забувають.
Не всі солдати, які одягли військову форму й узяли до рук зброю, хотіли воювати з власної волі. Не всі прагнули захищати інтереси своєї влади чи своєї держави. Не всі хотіли вбивати.
Але всім довелося одягнути форму. Усім довелося стати в стрій. Усім довелося брати участь у бойових діях.
І всім довелося вбивати.
На війні правила прості. Або ти вистрілиш першим, або першим вистрілять у тебе. І на цьому все.
Усе твоє життя зводиться до одного — вижити. День за днем. Рік за роком. Просто вижити.
Найголовніше на війні — це щоденна боротьба. А щоб її вести, потрібно боротися за власне життя. Потрібно виживати. Потрібно вигризати кожен день.
Кожен свій день — із рук смерті.