Розділ 4. Шторм, що прийшов невчасно 

Середина лня повільно підкрадалась, але не за правилами, які Трой знав із дитинства. Тут навіть тиша звучала інакше — з присмаком солі й гарячого піску. Він перевірив вузли на своєму навісі, підсунув кам’яний екран до вогнища, розрівняв місце для сушіння дров — і вирішив іти уздовж берега. Праворуч тягнувся відрізок світлого піску, потім — темний виступ скель. Далі море вимивало з дна шматки дерева, черепашки та дивні клубки волокон. 

Кроків через двісті від табору, за низькою бухтою, він побачив те, що вже встиг помітити вчора: старий іржавий корпус невеликого корабля, перекошений на бік. Зовсім без пафосу — просто викинутий часом і хвилями, мов розчавлена бляшанка. Метал на швах зацвів рудим мохом і лущився під пальцями. Усередині був змішаним запах — солоний дух водоростей, гниле дерево, старе залізо. 

Трой прослизнув на палубу через широкий пролом і одразу помітив те, заради чого варто було лізти в цей скрипучий склеп: мотузка, ще придатна, хоч і почорніла; на капітанському містку — два іржаві мачете в костистих руках залишків давно зниклих власників; під лавою — шмат рибальської сітки, напівзотлілої, але цілком придатної для пасток. Він потягнув за мачете — лезо вийшло з кістлявих пальців із хрустким звуком старої фарби. Метал був заїдений, та заточити вийде. Друге — трохи краще: менше іржі, більш-менш рівна кромка. 

На краю палуби стирчав сором’язливий гак. Трой обережно протягнув мотузку — перевірив кілька метрів: тримає. “Піде на розтяжки для навісу, на борт для рафту, на пастки,” — подумав і згорнув у бухту. По руці ковзнув гострий край мачете — подряпина розквітла миттєвою кров’ю. 

— Спокійно, — сказав собі вголос. Сів навпочіпки, дістав із рюкзака міні-пляшечку алкоголю, змочив серветку, обробив рану. Поверх — смужка скотчу. Пальці ворухнулися в рукавичці з власного ж скотчу — йому подобалося, як ця дрібниця робить життя простішим. 

На зворотному шляху він розставив по піску камені-стрілки: кожні сто метрів, в напрямку його табору. “Якщо Емма вирішить шукати — знайде.” Уздовж кромки води відразу в двох місцях сплів пастки на краба з гілок, сітки й скотчу — прості воронки, де здобич зайде та не вийде. Поруч, у тіні пальм, натягнув із поліетиленових паків та харчової плівки, що вимив прибій, сонячний конденсатор: яма з чашею посередині, плівка в натяг із камінчиком у центрі — щоб конденсат стікав у пляшечку. 

На небі тим часом збиралася стіна темних хмар. Вона не йшла рівним фронтом — мов хто прилаштовував димчасті блоки вручну. Трой підняв очі: горизонт із того боку вужчав. У повітрі стало прохолодніше, важче, солоніше. 

“Шторм,” — подумав він, і пальці самі швидше закрутили вузли мотузки. На бігу обклав свій навіс панелями, підпер костилями з гілок, підв’язав розтяжки до коріння. До бортів уламка прилаштував імпровізовані ринви з алюмінієвих листів і скотчу, виставив під них пляшки, кокосові половинки, миски з пластикових контейнерів — усе, що здатне ловити воду. Поруч поставив другу лінію збору — дощовик натягнув у формі тента з жолобком, звів низ у шийки пляшок. Розкидав кілька листів банана (схожих на банан, принаймні), аби відбивали потоки в потрібний бік. 

Перші великі краплі вдарили по плівці так, ніби хтось стукав пальцем по барабану. Трой мимоволі глянув на годинник. Запам’ятав цифри. Нічого магічного — просто фіксація. Потім підтягнув ще одну пляшку під край дощовика, підправив опори. Вітрюган ударив в спину укриття— навіс скрипів, але тримався: мотузка з корабля, як старий учитель, знала свою справу. 

Дощ розвернувся на повну, ніби небо вивернуло кишені. Пісок став гладкою шкірою з блиском, смоляні тіни пальм попливли. Вітер прогнав із берега теплий дух — тепер пахло світлою прохолодою. Трой ловив воду, як ловлять вдих у теплій кімнаті після спекотного дня: жадібно, але з порядком. Пляшки наповнювалися швидко — він міняв їх, затягував скотчем кришки, ставив у тінь під панель, де холодніше. За півгодини мав уже кілька літрів — стільки, скільки не назбираєш конденсатором за тиждень. Відзначив на пляшках маркером з інструкції (чорнило в ній годилося): дата, штрих, позначка “шторм”. 

Наскрізь мокрий, але з холодною головою, він ходив у цьому дощі, як у знайомій справі. Підкручував розтяжки, стримував пориви, підпирав слабкі місця. Вогнище він завчасно засипав піском і прикрив панеллю — тепер воно чекало свого часу. На мить Трою здалося, що хвилі говорять: “Так, ти готувався — ми погоджуємось.” 

Коли шквал після першої години трохи стих, він підклав під тент миски з кокосових половинок — збирати чисту воду, ту, що стікає після плівки, у пляшки  трохи більш каламутну. Дисципліна навіть у воді: що в пити, що на варіння, що на промивання. Полатав ще одну дрібну протічку скотчем, уклав у тінь п’ять повних пляшок і дві “майже”. Дощ ще йшов — він терпляче збирав кожну краплину в пляшки. 

На першому острові доти світло ще не зламалося. Пісок там димів спекою. Люди повільно пересували ноги, стинаючи плечима, відчуваючи, як голод перемикається в злість, а злість — у незадоволення. 

— Вода під замком, — сказав Кейден, склавши руки на грудях. — Буде роздача ввечері. 

— Який вечір? — озвалася Сью Пак, не підвищуючи голосу. — Залишків не вистачить до вечора. 

Еліас Кляйн подивився на небо, і побачив там вдалині темний фронт . Він зібрав панелі, підв’язав уламки до жердин, виставив порожні пляшки та контейнери які били не дуже чисті. 

— Що ти робиш, технарю? — скривився Раян. 
— Дах для води, — коротко відповів Еліас. — Буде дощ. 

— Сьогодні? — хмикнув Кейден. — Ти ще хмари рахувати почни. 

Емма дивилась на темну смугу й мовчала. Вона запам’ятала розклад неба вчора і бачила, що щось змінюється. Вранці, обійшовши кромку, знайшла кам’яні стрілки — мітки Троя. Серце відгукнулося швидким рухом. Вона повернулася, нічого не сказала, але заховала вглиб валізи бинт, ніж і порожню пляшку. Не сьогодні — але скоро. 

До шістнадцятої години не сталося нічого, що давало б Кейдену привід змінити риторику. Потім повітря стало солонішим і ніби зробилося важчим. Хмари насунулись, ніби хтось схопив їх за край і потягнув на табір. Вітер ткнув у навіси, порозкидав сміття, і перші краплі врізалися в пластик і метал.