Розділ 36

«Трибуни» тупотіли ногами, стукали по столах і голосно скандували щось різноголосе та веселе. Явно спостерігши у переможеному ляхові щось більше, ніж результат поєдинку. А от мені цей всенародний тріумф не дуже подобався. Адже ясно, що вболівальники ось-ось подолають перешкоду, що розділяє нас, і всім хмільним натовпом кинуться обійматися, бажаючи особисто привітати переможця. А в результаті — намнуть боки міцніше за будь-якого суперника.

Значить, настав час ретируватися і бажано за англійським звичаєм. Тобто, не прощаючись. Поки я ще маю таку можливість.

Потрясаючи над головою кулаками, я позадкував до центрального столу, у свій «кут». І тільки коли, за моїми підрахунками, до безпечного місця залишалося зовсім трохи, дозволив собі розвернутися до вболівальників спиною і прискорився. Почуття простору не підвело. Я зробив кілька кроків, безцеремонно розсунув стик столів, нічого при цьому не перекинувши, — батьки робили посуд більш стійкий ніж нинішні пляшки, чарки та фужери, — і вийшов з «арени». Ф-фу! Тепер я один із них. Мені можна здалеку махати рукою, кричати: «Браво!», посилати частування зі столу, але плескати по плечах і відривати клаптик одягу на сувенір — обійдетеся. Хто не вспів той запізнився…

Вхопивши найближчий глечик, я жадібно приклався до шийки. Роблячи ще за рецептом Жульвернівського патагонця Талькава ковтки «дрібні, але довгі, як ласо». Так організм швидше насичується вологою та продуктивніше відновлює кислотно-лужний баланс. Супер! Я буквально відчував кожною клітиною, як чудовий, медовий квас наповнює мене свіжістю та силою. Це вам не злопам'ятний «Херші», чи все ще популярна «кола»… хоч із «кокою», хоч із «пепсі».

Начебто, скільки того бою було, і не спітнів до ладу, а адреналіну спалив чортову купу. Напевно, тому що на рингу все хоч і суворо, але не насправді, навмисне. Спортсмени в захисних шоломах, що пом'якшують удар рукавички. Четверо суддів уважно стежать за перебігом поєдинку, щоб вчасно зупинити бій, якщо одному зі спортсменів стане зле. А ще секундант завжди готовий викинути рушник. Лікарі в залі... Та й взагалі, ніхто не перелазить через канати маючи на меті: за будь-яку ціну убити чи покалічити противника. «Адже бокс не бійка, це спорт відважних і т. д.».

«Багато думаєш… — якось пробурчав Хома, розбираючи черговий спаринг. — Не скажу, що погана ознака, але це якщо в міру. А ти, Степане, однією частиною мозку боксуєш, а іншою — коментуєш поєдинок. Дивись, як би тобі таке роздвоєння нокаутом не відгукнулося».

Тренер напевно правий. Він завжди має слушність, якщо справа стосується боксу. А з іншого боку: міг же Сірано де Бержерак одночасно фехтувати і складати вірші? Причому фехтувати не в спортзалі, а на дуелях! І нічого... Багато встиг написати, перш ніж пішов на заслужений спокій.

Смакуючи квас і продовжуючи філософствувати, я озирнувся і з подивом помітив, що група підтримки покинула не тільки пана Лєшека, який, як і раніше, лежав, де впав, а й мене! За столом залишався лише Носач. Навіть Кузьма пішов кудись!

Дивно. Їм бій не сподобався, чи результат?

— А де всі?

Стражник знизав плечима.

— Та тут десь. Добре б'єшся, Степане. У варту вступити не хочеш? Багато не покладу, вислуга потрібна. Але, якщо ратників навчатимеш, один дукат на місяць додам. Думаю, сотник заперечувати не стане.

— Дякую. Я подумаю…

Найкраща відповідь, якщо не хочеш образити людину відмовою. Адже думати можна скільки завгодно.

— Подумай… До речі, тільки не кажи, що від мене дізнався… — десятник понизив голос і трохи подався в мій бік. — Круглій має намір у Гаті лавку відкрити і Чічку в ній залишити. Отже, у моїй пропозиції є прямий резон. І якщо все розумно обставити, то купець ще й від себе монет підкине. Щоб за племінницею було кому приглядати. Чуєш вигоду?

— Так.

«Що ж, сенс очевидний. Повна легалізація, хлібне місце і — неважка робота. Особливо якщо взяти на себе лише тренерські обов'язки, а від служби в варті відкосити. А з іншого боку — чи в мої роки про стабільність замислюватись? Ну, зависну я в цій Гаті і що? Зараз, влітку, гарно та весело, а прийдуть дощі, холоди? Туга зелена… Тоді як з Круглієм є можливість побачити світ. Нехай неквапливим, воловою ходою, а все-таки... М-так. Це з одного боку, а з іншого — тут буде Чічка… така схожа на мою Ірину… І якщо складеться — нудно не буде ні в сльоту, ні в осінній день, ні в зимову ніч. От і мізкуй голова, картуз куплю».

Додумати до кінця цю важливу думку і зупинитися на певному рішенні я не встиг. Носач, що дивився в мій бік, раптом поперхнувся і почав вставати. Обернувся і я.

З боку містечка, хитаючись і ледве пересуваючи ноги, брів Круглій. Загалом, коли гуляє майже все містечко, такою ходою нікого не здивувати, якби у світлі смолоскипів не було видно, що обличчя купця заюшене кров'ю. Темною, що вже взялася підсохлою кіркою.

Втім, не варто поспішати з висновками. П'яна чи якась інша бійка — подія не така вже й надзвичайна. «А як відомо, ми народ гарячий…» Посварився з кимось. Слово за слово, ну і так далі… А то й ще простіше — спіткнувся об щось і до конов'язі навернувся.

— Що трапилося? — Носач опинився поряд із купцем першим. — Хто тебе так приклав?

— Не знаю… — купець важко звалився на лаву. — Не бачив… Ззаду вдарили… — він обережно обмацав голову і скривився від болю. — Сволота.