Розділ 35

Ринг, себто площадку для бою, спорудили, що називається, миттєво. Лише засунули під столи внутрішні лави, і та частина гостей, що на них сиділа, перебралася на безпечну, зовнішню сторону периметра. Потіснивши сотрапезників або вставши в них за спинами. Ось і вийшов усередині столів незамкнений прямокутник, приблизно три на десять. Заходь — не бійся, виходь — не плач.

А пану Лєшеку аж горіло мені фізію начистити та зігнати зло. Що й не дивно. Не стежив за язиком, от і підставився. Навіть його друзі не пішли за ним, залишилися осторонь, надавши ляху самому за себе віддуватися.

До речі, те, що я там, у далекому майбутньому, майстер з боксу і таке інше, краще відразу забути. До заснування академії Джеймса Фігга і маркіза Квінсберрі тут ще добра пара століть. Як і до написання правил джентльменського ведення поєдинків на кулаках. Треба тільки щодо заборонених ударів дізнатися. Мало що? Раз тут існують обмеження, типу «до першої крові», то цілком можуть бути і прийоми не «фейр плей», за використання яких мені миттю штрафні бали зарахують і в особисту справу занесуть. Благо, варвар може цих тонкощів не знати і запитати, не виходячи за рамки легенди.

— Дядьку Озаре, є щось, що мені треба запам'ятати, перш ніж у коло увійду?

Старший непевно знизав плечима. Ну правильно. Яке питання, така й відповідь. Звідки йому знати: що мені відомо, а про що — і не здогадуюсь? Натомість Кузьму такі тонкощі не бентежили. Хлопець був готовий поділитися зі мною всім, що знав і чув.

— Якщо впаде, стережись. Може потім пилом у вічі сипнути. Не давай себе обхопити — пояс розв'яже, штани впадуть. А ще казали, ніби ляхи брикатися люблять. І лежачого штовхати, не даючи підвестися. Чоло під удари не підставляй, бачиш — у нього всі руки в перстнях? Порве шкіру, кров очі заллє!.. Втім, — мабуть, тут Кузьма згадав про умови поєдинку, — якщо вирішиш програти…

Хлопець ніяково замовк, не бажаючи мене образити навіть тінню підозри в малодушності.

— Дякую, — я підбадьорливо підморгнув. — Я запам'ятаю.

Довше тягнути не було сенсу, бо пан Лєшек уже вийшов на «арену» і войовничо походжав там, трясучи над головою кулаками. Треба сказати, оголений до пояса, він справляв враження. Товсті джгути м'язів, перев'язані вузлуватими жилами, вказували на те, що лях більше часу проводив у сідлі, ніж у м'якому кріслі біля каміна. І руки його куди частіше тримали зброю, ніж ложку та чашку. Такий швидко не втомиться. Може й справді, не прибрехали літописці, стверджуючи, що особливо кривава січа іноді могла тривати весь день? І переривалася тільки непроглядною темрявою, коли бійці вже тільки на дотик могли відрізнити ворога від друга.

А що я можу йому протиставити? У світлі цивілізованого способу життя та пари незапланованих трансформацій? Який я тепер? У кращій формі, ніж був чи видихся від мінливості долі та інших надмірностей?

Камзол і сорочку геть. Це правильно. Шкіра сама заросте, а речі грошей коштують. Удар не пом'якшують, а можуть порватися.

Ух ти! Це я?!

Годиться!.. І хоч Хома весь час твердив, що у хорошого боксера м'язи мають бути як у плавця, тобто — довгі, витривалі, а тому вічно відганяв нас від штанги та гир, дозволяючи виключно турнік та бруси, — така рельєфність біцепса мені виразно подобалася. Сантиметрів шістдесят у колі, не менше. А було — лише сорок сім! Та й на грудях м'язів не менше чергового розміру побільшало. Утворилися такі собі броньові пластини, навіть на вигляд дуже щільні. Але ж не мацати себе привселюдно за цицьки, перевіряючи їхню пружність.

І найголовніше — омріяні кубики преса! Чого я не робив, скільки поту в залі не пролив, а вони, падлюки, ніяк не хотіли вимальовуватися. Удар ногою тримав, а ніякого вигляду — гладкий живіт. Тільки й того, що підтягнутий.

Гаразд, потім собою помилуюся. Час на ринг!

Привітання, потиск рук та інші поклони суддями тут теж були скасовані. Точніше, ще не введені. Та й навіщо? Увійшов у коло — бійся та бийся. Тут тільки ти і ворог!.. Гаразд, лише супротивник. Але ж він не силами помірятись, а за кров'ю твоєю прийшов!.. То будь чоловіком: збережи свою і візьми його!

Лєшек зірвався з місця, наче був не на рингу, а на спринті. У кілька довгих стрибків подолав метри, що розділяють нас, і якби я не очікував чогось подібного, то — швидше за все, збив би мене з ніг банальним поштовхом плеча в груди. А так — я встиг зреагувати, відступив убік. Лях пробіг повз, як бик поруч із тореро.

У таких випадках потрібно поставити підніжку і ребром долоні до загривка прикластися. Але, на жаль, я не борець і не рукопашник. Тут на автоматі треба працювати, а у боксі інші навички. Ноги для переміщення та посилення удару, а по потилиці бити заборонено. І поки я осмислював ситуацію, вдала мить пройшла, і щось робити було надто пізно — лях пробіг точку перетину сил. Втім, воно і на краще, напевно...

Своїм спуртом у порожнечу Пан Лєшек викликав лише град глузувань. Та й взагалі, от хто пояснить: навіщо у професійному боксі запроваджено дванадцять раундів? Любителі можуть розібратися між собою за дев'ять хвилин, а профі для цього потрібно майже півгодини? Смішно.

А вся справа в глядачах та сплачених ними грошах. За свої кровні тугрики вони прагнуть видовища, і улюблений варіант Хоми, який він не втомлювався втовкмачувати в голови своїм учням: «Вийшов, бахнув, пішов відпочивати», тут не пройде. Це як купити товсту книгу, відкрити її в передчутті насолоди, а побачити там лише пролог та епілог. Так і тут. З чого починається і чим, теоретично, закінчиться бій, здогадуються всі! А от сам поєдинок оцінити… от де смак.