Розділ 32

Коли Круглій із десятником зайшли на подвір'я заїжджого двору «У Никифора», приготування до майбутнього банкету вже перейшло у завершальну фазу.

Прислуга доносила з кухні останні миски з закусками, під пильним поглядом Озара, виставляючи все найсмачніше на центральний стіл. Той, що короткою поперечкою «літерою «П» поєднував докупи два ряди лав і столів. Вся ця споруда досить яскраво висвітлювалася безліччю смолоскипів, натиканих прислугою всюди, де тільки вдалося без небезпеки викликати пожежу.

Щоб не плутатися під ногами, я відійшов до годівниці. Світло від смолоскипів сюди майже не діставало, а обозник, що стоїть коло волів, нікого не здивує. Тому я був для інших майже невидимий, тоді як сам міг спостерігати за всім подвір'ям.

— Дивно, — пробурмотів купець, здивовано дивлячись на бенкет. — Рівноапостольних Петра та Павла минулого тижня вшановували. День нині буденний, тож ні весілля, ні хрестини не до місця. Чи помер хтось?..

— Не чув, — знизав плечима Носач і спритно схопив прислужника-кухаря, що пробігав повз нього. — Чого тут таке?

— Пусти, дядьку! — засмикався той. — Бачиш, не встигаю! Вже з ніг усі збилися. Господар сердитиметься.

— Та ти не шебаршись, а відповідай по справі. Швидше відпущу.

— Гість знатний до нас завітав! Аж із Білозір'я! — заторохтів хлопчина, зрозумівши, що так і справді простіше звільнитися. — Ну, відпускай уже! Хазяїн лаятиме! До нас зараз вся Гать збереться, розповідь пана Круглія послухати, а мені ще на той кінець за свічками бігти.

— Чию розповідь? — здивувався купець.

— Та ти що, дядьку? — зробив величезні очі слуга. — З Місяця впав чи що? Кажуть, він особисто Людоїда знає! Ось!

— Ги! — усміхнувся Носач, відпускаючи хлопця. — Схоже, слава попереду тебе біжить, гість Круглій. Того дивись, сніданок у сотника скуштуєш, а на обід уже й до міського старости будеш званий. Ну та нічого, потрібне знайомство не остання річ у житті купця. Дуже ця обставина на розмір мита впливає…

— Відчепись, — сердито відмахнувся Круглій. — Зараз тільки дізнаюся, чия це затія. І вже тоді жартівнику не поздоровиться, щоб мені луснути!

— Тихо, тихо… — притримав його за рукав Носач. — Чого ти розшумівся? Збитків зазнаєш, чи що? Нудно людям, от і бажають вигадок нових. Та й нехай веселяться. Все краще, ніж удома дружину за коси тягати. А тобі — шана та повага. Тим більше, якщо я добре зрозумів, частування не за твій рахунок.

— Загалом ти маєш рацію, — усміхнувся купець. — І справді, погарячкував я. Суть історії незабаром забудеться, а що заїжджий купець людей вшанував — у пам'яті залишиться. І за покупками до моєї крамниці перші підуть.

— Стривай. У тебе ж немає в Гаті лавки? — здивовано похитав головою стражник. — Ти лишень проїздом у нас зупинявся.

— Тепер буде, — знизав плечима Круглій. — Доля так розпорядилася, мене не питаючи. Бачиш, скільки людей втратив — хочу чи ні, а частину товару доведеться залишити. Заодно і Чічку прилаштую. Ф-фу, як гора з плечей. От уже справді: де знайдеш, де втратиш... Дівчині в Білозір'ї не сидиться, ну то хай тут обживається. А ти придивишся. За старою дружбою… Так?

— Ну, не така вже й стара… — підкрутив Носач вус. — З мене потерть поки не сиплеться.

— Степане, іди сюди! — зауважив нарешті купець і мене. — Може, ти розтлумачиш, що тут відбувається?

— У корчмі Раж гуляє, тішачи народ байками про звірства велетня-людожера. Никифор хотів нас залишити на вулиці, ось Озар і придумав, як на нічліг влаштуватися і погуляти за рахунок закладу. Прапороносець, напевно, вже одне й те саме по десятому колу розповідає, а народ свіжі новини почути хоче.

— Розумний, чорт… тьху-тьху-тьху! А я поряд посиджу, підтакуючи з розумним виглядом, — Круглий потер зловтішно долоні.

— Це той самий варвар, про якого ти згадував? — поцікавився Носач, роздивляючись мене з безцеремонністю митника.

— Він самий, — кивнув купець.

— Точно, — підтвердив я. — Дикий і зовсім невихований.

Носач кілька секунд вдумувався в мої слова, потім схропнув, як кінь і так само заіржав.

— Пробач, хлопче… — простяг мені свою руку. — Носач. Будемо знайомі…

Я обмежився рукостисканням у відповідь. Як навчав апостол Павло: «Не будьте надто розумними, але будьте розумними в міру». Що означає: не висовуйся без необхідності, бо птахи гадять насамперед на лисини пам'ятників.

— А що тут діється? — голос, що долинув з ґанку корчми, показав, що не тільки купцю незрозумілий надто жвавий рух на заїжджому дворі.

Хоч би скільки випив десятник князя Мстислава, але не помітити, що страви з кухні більше не ставлять перед ним на стіл, а виносять на вулицю, він не міг. Зацікавившись такою дивною поведінкою прислуги, як і тим, що корчма потихеньку порожніє від слухачів, які ще зовсім недавно вдячно заглядали йому в рот, — прапороносець Раж зібрався з силами і, підтримуваний під руки своїми новими знайомими, вибрався на ґанок. Побачена картина здивувала його невимовно.

— На гостя Круглія чекаємо… — з гордістю пояснив десятнику сам Никифор.

Корчмар керував усіма приготуваннями з ганку, як з капітанського містка. З теплом у душі згадуючи пораду хрещеного. Оскільки гулянка намічалася неабиякої, а кому як не йому знати, що чим більше гості вип'ють, тим ненаситніша утроба і ширша мошна.