Розділ 9

Нагору видерся на подив легко і швидко. Як на крилах злетів.

Чи то м'язи пристосувалися вже трохи, чи стежка тут була зручніша, находжена. Втім, не має значення. Не захекався — і гаразд.

Саме плато мене не вразило. Рівний, як автомобільна стоянка, вигін, розміром із футбольне поле, прикрашений десятком чахлих кущиків. Вся ця рідкісна «сукупність гілок і листя, що ростуть з одного місця» чіплялися за ґрунт, в основному по периметру території. Як стовпчики, що візуально обмежують безпечний простір.

Загалом, чудове місце для фотографа, художника та любителів пікніка. Якщо учасники погодяться причепити собі страхувальні канати, а дітлахів — стриножити чи прив'язати за ногу до кола, забитого в центрі цієї полонини.

Натомість, я переконався, що з цього боку напад мисливців за кийком мені не загрожує.

Так, дорога була. Навіть дуже пристойна дорога — цілком під силу мотоциклу чи автомобілю з повним приводом. Але з урахуванням рельєфу місцевості потрапити на неї з південного боку, де розташувався табір рольовиків, було б важко. Точніше — довго.

На сході шлях перегороджував болотистий яр, що темною змією вповзав далеко в ліс, так що й краю не видно. А на заході, неприбраною будівельниками горою сміття, що природа не використала під час зведення Чортових скель, височіли потужні завали з каміння та бурелому — непривабливі навіть на вигляд. Навіть з висоти пташиного польоту.

Ні, я в курсі, що «де бронепоїзд не пройде…». І якби ми були у спортивно-тренувальному таборі чи на військових зборах, цю можливість я не став би скидати з рахунків. Але, насилу можу уявити собі хлопців, які в компанії друзів і подруг приїхали щоб, ммм ... влаштувати мальовничу виставу, покрасуватися в стильних костюмах і гримі, а натомість затіють приблизно двадцяти кілометровий марш-кидок по дуже пересіченій місцевості. Зверніть увагу, без гарантії на успіх і з повною лицарською викладкою. Я б точно не став так морочитися. Гра — не змагання. Тут отримане задоволення важливіше за перемогу. Тим більше — будь-якою ціною.

Обійшовши плато по периметру, і вже детальніше оцінивши труднощі, які чекають на гіпотетичного сміливця, я тут же пообіцяв собі, що молодцю, який прийде зверху… якщо такий все ж знайдеться… віддам палицю без суперечки. Бо заслужить.

«Безумство хоробрих — ось мудрість життя!..»

Третя пивна бляшанка полетіла в прірву, і я вирішив, що з рекогносцировкою можна закінчувати. Людожер я, чи де? Час входити в образ. Що підрозуміває — ситно пожерти і солодко поспати. Тим паче, що вид з плато від такого ж огляду, тільки з тераси перед печерою, відрізнявся виключно об'ємністю. Ну як панорама від діорами. Що для перебігу гри абсолютно не принципово.

Підкоряючись такому розумному висновку, я спустився до свого тимчасового притулку, неквапливо видудлив ще одне пивко, зажувавши його шматком якоїсь ковбаси та половиною французької булки. Прицінюючись, подивився на нову упаковку напоїв, але вчасно згадавши, що надмірна обжерливість гріх навіть для важкоатлета — вирішив наслідувати другу частину стародавньої і мудрої приказки, котра стверджує, що як: «Ситно їсти і довго спати — Бог здоров'я мусить дати!»

Але, перш ніж остаточно піти на спокій, я ще раз підійшов до краю урвища і прислухався до того, що відбувалося внизу. Та й придивився теж, ясна річ… От тільки нічого цікавого ні побачити, ні почути не вдалося.

Якесь приховане від моїх очей життя під покровом дерев відбувалося, але нагору долинали лише невиразні уривки звуків, що практично не піддавалися ідентифікації. Окрім найаутентичніших. І лише завдяки останнім можна було стверджувати з дещицею впевненості — що їх видавали люди. Так красномовно і хитромудро висловлюватись природа ще не навчилася.