Розділ 7

Якщо до назви озера, що біліло в обрамленні темної віньєтки лісу, у мене питань не виникло, то зрозуміти, чому скелі обізвали Чортовими, — вгадати не вдалося. Жодного потойбічного враження вони не справляли. Особливо звідси зверху.

Я сидів на краю плато, звісивши ноги з урвища і, з висоти балкона дев'ятого поверху, оцінював перспективу, що відкривається погляду. Звичайно, заздалегідь, для самоствердження, як вчинив би на моєму місці кожен сапієнс, кілька разів плюнувши вниз і насилу придушивши бажання зробити ще один, не менш природний, процес звільнення організму від відпрацьованої рідини. Відповідно до рядків: «Нема більшої краси, ніж по…ти з висоти».

Не тому, що це некультурно, а з людинолюбства та інстинкту самозбереження.

Мало де зараз розташовуються воїни Світла. Раптом, вони вже деруться кручею просто піді мною? І якщо мені — людожеру, за умовами гри, на лицарів та пресвітлих ельфів не лише відлити, а й те саме… то студентське братство подібної інтерпретації бойових дій Темряви не пробачило б нікому. Навіть Гросмейстерові — не те, що невідомому приблуді.

А те, що я тут, — за будь-яких розкладів, — ніхто і звуть мене ніяк, бувалі реконструктори в міру тактовно і навіть дуже винахідливо дали зрозуміти відразу після того, як оцінили мій костюм і озброєння.

— Дуже добре! — схвалив один із членів комісії. — Я б навіть сказав: чудово. Степане, погуляй трохи по окрузі. Є ідея, треба її обміркувати. Панове майстри, я ось що думаю…

Далі я не слухав. Зрештою сюди я приїхав відпочити і з надією на розвиток відносин з Іриною. А якщо моя присутність комусь заважає, можу і осторонь посидіти. Без образ... Про те, що непроханий гість гірший за татарина, відомо будь-якому слов'янину. І за душевний порив, окремо взятої, дуже сподіваюся, що закоханої в мене, дівчини, колектив відповідальності не несе. Якщо чесно, то приблизно такий вердикт я і очікував почути, але досвідчені Майстри вигадали розумніше. Реально, у хорошого господаря, навіть гадюка у дворі при ділі.

— Слухай свою роль, велетню, — озвучив рішення Ради майстрів Михайлович. — Оскільки присутньому в нинішньому складі темних архилічу світлі не можуть протиставити адекватного супротивника, ми вирішили дати силам Добра секретний бонус. У сенсі, зброю, здатна перемогти мертвого мага, незалежно від того, в чиїх руках вона перебуватиме.

При цьому Михайлович так виразно подивився на музейну палицю, що зустрічне питання ставити не довелося.

— Так от, під час гри, світлі отримають підказку, де шукати і що шукати. А тобі, звісно, випадає роль охоронця артефакту. Будеш оберігати його від героїв.

— Мені теж хотілося б дізнатися: де? — я з розгубленим виглядом озирнувся. — Ліс великий, а у велетнів довгі ноги. Як би мені не забрести надто далеко?

Майстри дружно посміхнулися.

— Ось про це, Степане, можеш не турбуватися. У тебе не буде роль, а мрія кожного багатія.

— Грошей дасте мішок?

Співрозмовники знову розреготалися.

— Вгадав… майже. Тут неподалік, на Чортових скелях, є одна гарна печерка. Я навіть сказав би, поглиблений грот. Суха, простора… тепла. З дуже мальовничою терасою. За бажання можна на плато піднятися, там взагалі лафа. Полонина, альпійська галявина. Так ось, твоє завдання — знаходитися там від початку до кінця гри. Лежи, відпочивай. Загорай, бий байдики. Спи і роби, що заманеться. Головне — нікуди надовго не відлучайся. Принаймні поки тебе не знайдуть і не відберуть артефакт. Їжею та напоями ми тебе, звичайно, забезпечимо.

— Перепрошую, але щось я…

— Пояснюю. Ти маєш артефакт, без якого світлим силам не перемогти. Як тільки вони про це дізнаються — намагатимуться захопити твою палицю. Але, оскільки Чортові скелі зовсім не місце для бійок, тож, за умовами гри, їм твою зброю треба вкрасти. Непомітно. До речі, у тебе як із зором?

— Цілком.

Михайлович відступив ще на пару кроків і тицьнув пальцем у свій нагрудний бейджик.

— Читай.

— Чернецький Сергій, Майстер ...

— Добре, — перебив мене Михайлович. — Отак ти і полонитимеш злодіїв. Прочитав напис уголос — він твій бранець до кінця гри. Мені потім по мобільнику передзвониш. Внесу позначку до списків. А щоб у занадто гарячих голів не виникало бажання випробувати щастя в рукопашній, ти в нас невразливий для будь-якого виду зброї та магії. Цілковито. А влада над світом не захопив виключно з уроджених лінощів. Що дає великий шанс застати тебе сплячим. До речі, навіть не думай пильнувати весь час. Поїв, попив і спати. Оберігати тебе будуть камінчики на схилі. Підібратися цими розсипами до печери безшумно чи гранично тихо, дуже складно. Тим більше, у темну пору доби. Ну, як, Степане, згоден попрацювати охоронцем?

— Поїв, попив, поспав… Синекура, — замріяно закотив очі я, подумки всміхаючись. Ось уже справді від долі не втечеш. Куди не сунься — скрізь тільки в охоронці беруть. Карма… — Завжди хотів отримати таку роботу. — І тут же, з удаваним занепокоєнням, уточнив. — А пиво буде?

— Навіть не сумнівайся, — зареготав високий чоловік, років сорока. — Оскільки Світлі зацікавлені у міцному сні сторожа, — доведеться ще контролювати, щоб вони тобі в меню чогось міцнішого не підсунули.

— Ну, ви там особливо не лютуйте, — підморгнув я, начебто, непомітно. — Чарка горілки козакові не завада. І потім, теє… згодиться для анестезії, чи… протирання контактів.