Розділ 2

До аперкоту, здатного вирубати супертяжа, Ромці ще тренуватися і тренуватися, але крос, через руку, у нього дуже непоганий. Та й хук у печінку нормально поставлено. І якщо не закритися, додаткові кілограми не допоможуть, а навіть навпаки.

Щоправда, для цього Ромці треба підійти на ближню дистанцію, що не так просто, адже я теж не сплю. Точніше, не завжди… Тому, наприкінці першого раунду моє праве вухо явно пішло в зріст, а під правим оком мого суперника, — от і не вір у карму, — розгорається червоним кольором дуже пристойний фінгал, якому ще треба час, щоб еволюціонувати і потемніти до стану, відомого в народі, як синець.

А що робити? Слово не горобець. Почнемо філонити, хто нам наступного разу повірить? Та й останнє це діло, дурити тренера. Після такого вчинку можна сміливо йти зі спорту. Толку все одно ніякого не буде.

Яка тиша на гальорці та в залі! Хлопці затихли та підтягнулися до рингу, розуміючи, що у нас реальний бій. А дівчата... Ну, ці навряд чи візуально помітили різницю між попередньою виставою та справжньою битвою, але жіноча інтуїція, напевно, і їм щось нашептала. Очі розкрили і мовчать, перегнувшись через балюстраду. Особливо руденька. Як вперед подалася! Ого, а там, виявляється, і верхня частина скомпонована цілком адекватно. З огляду на вимоги золотого перерізу. Невже з нашого потоку? Як же я раніше не звернув на неї уваги? Чи університетська? До речі, про золото. І все-таки Ромео не має рації, червоної міді в її волоссі набагато більше, ніж жовтизни.

Бац!

Спалах північного сяйва в одному окремо взятому оці засвідчив, що Ромка використав мою незібраність, і не відмовив собі в задоволення внести посильний внесок у дизайн зовнішності суперника. Наче відстоював власну думку в нашій суперечці.

А ось це дарма! Тут ти зовсім не правий! Як кажуть, не будіть сплячого собаку.

Вважаючи, що я поплив, «Ромео», малюючись перед «Джульєттою», ступив на зближення. Цілком можливо, що він хотів тільки справити враження на свою красуню і добивати не збирався, а лише позначити удар, але я не Вольф Мейсінг і ні майбутнього не передбачаю, ні чужих думок читати не вмію. Та й навички, вбиті Фомою, спрацювали на повну силу саме тому, що мозок на кілька хвилин втратив контроль над тілом. А та речовина, що заповнює хребет, абстрактному мисленню не навчена і пощади до ворогів не знає. Бо не розуміє різниці, де загроза реальна, а де хазяїн жарти жартувати зволять.

Бац!

В останню мить я все ж таки встиг виключити з удару поштовх ноги, але Ромці вистачило й маси тіла. Далася взнаки та сама різниця у вазі, якою його весь час лякали обидва тренери.

— Ой! — одноголосно видихнула гальорка.

Ромка здригнувся, відступив назад і, схиляючи коліна, повалився на ринг. Готовий…

— Стоп!

Між ним і мною тут же вклинився Герасимович, вказуючи на кут.

Це зрозуміло. Я й так перестарався. Можна не рахувати. Чистий нокаут.

І хтось ще стане сперечатися, що всі біди не через жінок? Ну, ну… Нічого б не сталося, якби не з'явились ці красуні на гальорці. Значить, заслужив Ромчик. Наступного разу знатиме, як порушувати правила та домовленості. Втім, не так сильно я йому і вліпив, встиг стримати удар. Он, піднімається вже… Поплив, звісно, але житиме.

Я посопів трохи і таки не втримався, глянув на балкончик. Лівим оком. Праве все ще сльозився і мимоволі підморгувало.

А цікаво, руденька Іра оцінила мій удар, чи як більшість дам співпереживає поверженому бійцю? Теж, до речі, дивний вивих у свідомості сучасного суспільства. Якщо на зорі людства жіночі серця підкорювали лише герої та переможці, то тепер слабкій статі подавай убогих та ницих. А які сини виростуть у битих чоловіків? Гм, теж спитав… Зрозуміло — розумні. Що не дозволять себе бити. Ух, ти! Так ось він який, таємний шлях еволюції людства!

— Чому удар притримав? Пошкодував? — Фома підійшов до мене і допоміг зняти рукавиці.

— Не знаю, мабуть… — я невпевнено знизав плечима. — Гальмануло щось. Він же друг мені. А в нокауті нічого хорошого, окрім струсу.

— Це так, — пробурчав тренер. — Але, якщо, Степанчику, ти й на змаганнях так загальмуєш, — підеш з рингу побитим. Запам'ятай, якщо під час удару встигаєш думати, на фіг потрібен такий удар. Думати треба раніше, чи, — він кивнув на Ромку, — згодом. А вплутавшись у бійку, розмірковувати можна лише про те, як обдурити супротивника і на ударну дистанцію вийти без шкоди для свого здоров'я.

— Так, я пам'ятаю, Євгене Миколайовичу, тільки… це ж Рома…

— Гаразд проїхали. Загалом незле відпрацював. Розумно. А якби на дівчат не заглядався, взагалі добре могло б вийти.

— Я ...

— Остання буква алфавіту, — тицьнув мене в бік кулаком Фома. Наче жартома, а ребра занили. Могутній… — Дибай у душ і сьогодні вільний. Тебе вже зачекалися, мабуть...

Було б непогано.

Я з надією глянув на гальорку, але та виявилася зовсім порожньою. Дівчата пішли. Втім, чого дивуватися — вистава закінчена. Завіса… Публіка розходиться, актори змивають грим. Касир перераховує гроші.

«Угу, — я обережно помацав підпухле око. — Ось тільки мій «грим» на відміну від театрального не змиється».