Витязь у ведмежій шкурі

Розділ 1

— Дядьку Степане, ніжніше, блін! Працюй акуратніше, — прошипів Ромка, ледве встигаючи ухилитися від мого джеба лівою.

— Що?

— Прокинься, мислителю!.. У мене побачення вечором… Губи розіб'єш, як цілуватимуся?

Дядько Стьопа — це я. Був таки персонаж у дитячому віршику. Вирізнявся високим зростом. Ромка — мій постійний і, якщо не брати до уваги напівтяжа Дімки Калюжного, єдиний спаринг-партнер. Високий, худорлявий, жилистий, довгорукий, як і належить боксерові в першому важкому, де вісімдесят дев'ять із половиною кілограм залізна межа. Щоб при зважуванні через зайву булочку або пару котлет, прийнятих усередину напередодні змагань, не вискочити в суперважкий дивізіон. Тобто — прямо в зовсім недружні обійми тих, кому дієти не прописані взагалі. Втім, особливо довго обійматися рефері не дозволить, — клінч у боксі заборонений, — і все закінчиться банальним побиттям немовляти, як тільки легший десятка на два кілограми супротивник втомиться бігати рингом.

Ставлячи нас на тренуваннях у пару, «Фома», він же Євген Миколайович Фоменко, вбивав одразу кількох зайців, — змушував мене рухатися, щоб упіймати суперника на удар, а Ромку — рахувати калорії та тримати вагу.

Це тільки у фільмах субтильні ботаніки та витончені дівчата валять великих мужиків легким тичком у груди, наче раптом зникли всі закони фізики. У реалі ці герої просто вивихнули б собі кисть або ступню. Хто сумнівається, можете спробувати стукнути шафу або щось м'якше. Наприклад, мішок із борошном чи цукром. Чи бодай побити з усієї сили матрац на ліжку. Але й у «шафи» свої проблеми з попаданням у ціль, що рухається надто швидко. Інерція інша…

Ромка, звичайно, не делікатна панночка, якщо влучить — мало не здасться. Тому, за рівної майстерності, мої «зайві» п'ятнадцять кіло м'язів змушують нас обох більше працювати головою та ногами, ніж рукавичками. Чого, власне, Фома та Герасимович – другий тренер, від нас і домагаються.

Але й ми не вчора до тренувальної зали прийшли.

Приблизно через тиждень, добре пропотівши і притершись, виробили систему імітації спарингу. І якщо у когось із нас були вагомі причини не викладатися, як сьогодні у Ромки, вмикали її на всю котушку.

В принципі, нічого нового в нашому винаході не було, банальне парне ката, складене з півтора десятка ударів, блоків, нирків та ухилів. Збоку — гідне та гарне видовище, а за енергетичними витратами — як на танцях. Головне, не переплутати: який рух наступний і не нарватися на зустрічний удар… Що, власне, мало не трапилося щойно через мою неуважність.

Ну, тут Ромка сам винний. Група підтримки на змаганнях — це одне, а на тренування був залізний договір дівчат не приводити. Відволікають.

Поки в залі з «грушею» працюєш, ще можна не звертати уваги на сторонніх, але зробивши крок за канати — вже без варіантів. Ринг на піднесенні, — і так виходить, що ноги людей, які стоять на навісній галереї, опиняються в полі зору, якраз трохи вище за голову суперника. Хочеш-не-хочеш, а глипнеш.

Дві-три серії ударів, зміна позиції і, дивлячись Ромці в очі, я всього за кілька метрів від себе, прямо над його рудою маківкою, мимоволі фіксую периферійним поглядом ажурну балюстраду балкончика і десяток не менш вправно виточених дівочих ніжок. Причому, враховуючи літній час і повернення в моду міні-спідниць, можу розглядати цю сліпучу красу, аж до місця їх виростання з тіла.

— Я тебе зараз ще не так поцілую… — шиплю зло, хитнувши головою. — Ти на фіга всіх цих Барбі сюди притягнув? Хизуєшся?

— Психологічна обробка… — відповідає той напівпошепки, увійшовши в клінч і мимоволі зиркаючи на дівчат.

— Що?

— Не йде Леська на контакт. Розумієш? — сопить у вухо Ромка. — Все пучком, начебто. Вона мені подобається, я їй теж — а далі поцілунків, за тиждень, ні на півкроку не просунулися. Трохи притисну, і одразу починається: «Ой, мені вже час… Ой, давай не сьогодні».

— І до чого тут бокс?

— Не тупи, хлопче! Це для розігріву. Подивиться на мене, такого м’язистого, мужнього, похвилюється, глядиш — і тьохне серденько. А ще я читав, що запах чоловічого поту найкрутіший афродизіак. Дівчата від нього просто шаленіють.

— Нічого не скажу про твою мужність, а щодо поту — то маєш рацію. У залі ароматів на всіх вистачить. Хоч взвод приводи… Нюхати, не перенюхати. До речі, он та, руденька, цілком нічого…

— Яка руденька? Ірка? Так вона блондинка начебто. Чи тобі знизу видніше?.. — зареготав Ромка.

— Іване! — у нашу задушевну розмову вплівся бас Фоми. — Тобі не здається, що ця солодка парочка вважає нас ідіотами?

— Коли здається, хрестяться… — сипить Іван Герасимович. — Я за ними давно спостерігаю. Навіть думав запропонувати федерації використати цю постановку на День міста.

— Який, до псячої матері, День?! — гарчить Фома. — А на чемпіонат я кого повезу? Оце парне катання і синхронне плавання? Ану, бери скакалку. Будемо виганятимемо дурість із симулянтів.

Ось і ще одна причина намалювалася, через яку не варто було приводити на тренування дівчат.

Фоменко та Козак тренера ще радянської школи і впевнені, що найвищий коефіцієнт переконання спортсмена є спаринг із ними самими, а ще скакалка — у додатку до філейних частин ледачів та сачків. На щастя, до індивідуального спарингу майстри-міжнародники вдаються тільки в найкричущих випадках порушення режиму та дисципліни, а ось скакалки не шкодують. Щоправда, лише за діло. І на моїй пам'яті, за п’ять років, ще не було нагоди, щоб хтось із хлопців образився на наставників. Хоча багато хто тут уже і самі майстри, і виступають не тільки в країні.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше