Розділ 21

— Здоров будь, Степане! — підвівся мені назустріч купець. — Ти до нас, чи за нами?

— А вам як хотілося б?

— Краще ти до нас… — озвався з лежанки дядька Озар. — Я вже й забув, коли так солодко спав. Тиша, спокій… Навіть мух немає. Як…

— Як у могилі, — закінчив замість нього Круглій. — Якщо хочеш — залишайся, а я люблю, щоб небо над головою та дорога під ногами.

— Можу влаштувати кожного за бажанням, — я посміхнувся, але не впевнений, що в напівтемряві кімнати це було помітно. — А ти, Кузьмо, чого хочеш?

— Ух ти! — випереджаючи хлопця, швидко схопився з ложа Озар. — Невже я лице Господа побачити спромігся?

— Не богохульствуй, — обсмикнув його Круглій.

— Вибач, Господи, — перехрестився обозник. — З гарячу ляпнув... Надто вже Степан бундючний. Нічого не хочеш пояснити?

— Що пояснювати? Ви в цьому замку більше не бранці і навіть не гості… Тепер ви… — я зробив належну за законом драматургії паузу і продовжив, — гості бажані. Тому, я залишу двері відчиненими. І кожен може залишатися всередині або вийти назовні, коли забажає. А захочете поїхати, дорога скатертиною...

— І барон не заперечуватиме? — уточнив Круглій.

— Барон? Ні, барон точно не буде… — я ніби питаючи підтвердження, озирнувся на Фрідріха. І той, приймаючи мою гру, поважно кивнув.

— Цікаво… — всупереч виявленому раніше бажанню негайно покинути в'язницю, купець сів на табурет. — Я завжди в тебе вірив, але все ж таки не зрозумію: як тобі вдалося це влаштувати?

Круглій з побоюванням поглядав на капітана ландскнехтів, але бачачи що мене зовсім не хвилює присутність Лиса, і я не подаю жодних таємних знаків, купець і сам почав говорити вільніше.

— Це тому, що ми тепер компаньйони?

— Що? — за подіями цього ранку я вже й забути встиг про колишню умову. — А-а-а… Ні. Вибач, Круглій, плани змінилися. Тож подорож продовжиш сам. Людей я тобі в охорону, звичайно, дам, якщо треба… А взагалі краще залишайся. Тепер мені потрібна твоя допомога.

— Ти щось зрозумів? — купець подивився на Озара. Старший обозник тільки плечима знизав. — Ось і я теж… Крім одного — за той час, що ми тут відпочиваємо, багато чого змінилося. А цей су... поганий хлопець нам голови морочить. Степане! Бога, душу, матір! — Круглій скочив на ноги і гаркнув так, що навіть Фрідріх здригнувся. — Зараз же все поясни!

— Не смій так розмовляти з його світлістю! — капітан ступив уперед, багатозначно торкаючись рукояті меча.

Шкода, зіпсував розвагу. Дрібниця, звичайно, але останнім часом у мене так мало радощів. Втім…

— Світлістю?.. — купець звалився назад на табурет. — Хто?.. Степан?

— Так вийшло, — я розвів руками. — Фон Шварцреген помер і заповів мені своє майно. І тепер, сам розумієш, мені відлучатися із замку нема сенсу…

— Він ще питає: чи я розумію? — підняв руки Круглій. — Звичайно, я зовсім нічого не розумію! Тому відповідай мені виразно хоч на одне запитання. Що з Чічкою? Де вона?

— Коли я бачив її востаннє, дівчина була жива та здорова. А де вона зараз?.. Або в Білозір’ї, або вже веде сюди князівську дружину. Думаю, тобі про це краще Носача розпитати. Я її тільки звідси спровадив, а він уже в Гаті зустрічався.

— І Носач тут? — Круглій похитав головою. — Христом Богом прошу, Степане, перестань говорити загадками. Так і з розуму зійти можна. Розкажи все по порядку.

— По порядку? Це довго, а в мене й так уже ноги затекли. Може, наверх піднімемося? Сядемо за стіл?.. Я ж не жартував, мені й справді твоя допомога і порада потрібна.

— Тільки саму суть. Будь ласка…

— Хазяїне, ти що й справді нічого не розумієш, чи вірити не хочеш? — замість мене вступив Озар. — Все ж таки ясно, як божий день. Наш Степан якось примудрився звільнити Чічку і відправив її за допомогою до Гаті. Потім ще якимось чином викликав на поєдинок барона і прикінчив його. Тому замок тепер його. Ну, а там і Носач наспів. З ратниками, найімовірніше, найнятими за твої гроші.

Круглій вислухав свого старшого, а потім подивився на мене.

— Так?

— Голова, — похвалив я Озара. — Ні відібрати, ні додати. Немов увесь час поряд був. Все вгадав. І про Чічку, і про барона, і про допомогу...

— І про те, що найняті вони за мої гроші?

— Ну, вибачай… У сфері послуг все за розрахунок готівки відбувається. І жодна чарівна паличка нічого не змінить. Хіба що дружинників князь відправить задарма. З урахуванням твоєї секретної місії…

— Я розорений… — Круглій приклав долоню до серця. — По світу з торбами пустили. З простягнутою рукою поневірятися…

Потім щось прикинув і поцікавився:

— Носач багато ратників привів?

— Я не рахував. Але півсотні буде…

— А по руках уже били?

— Кого? — тепер я розгубився.

— Значить, ще не все втрачено!.. — жваво схопився Круглій і метнувся до дверей, ледь не збивши з ніг Фрідріха. — Веди мене до нього. Решта потім!