Розділ 7

Розсудивши логічно, що зверху вниз йти легше — я, дотримуючись граничної обережності, став підніматися на нульовий поверх.

На мій глибокий подив, ніяких додаткових варт при виході з підземелля не виявилося. Як і чергового, що солодко спить за столом, і у якого всі нормальні кіногерої, зазвичай, викрадають зв'язку ключів від в'язниці. На сходовому майданчику, яким залежно від напрямку, починалися чи закінчувалися сходи, були лише одні двері — вихід у хол донжона. Залишалося набратися хоробрості та потягнути стулку на себе.

— Чорт забирай цього купця з усім його товаром! — рик барона змусив мене змінити рішення. Схоже, у цьому акті мій вихід на сцену явно стане зайвим та передчасним. — Ви добре дивилися?

— Ваша світлість! — з певною образою вигукнув хтось невидимий, але чий голос я вже одного разу чув. — Та ми не те, що товари переглянули, ми всі вози розібрали по дошці.

— Швайнегунд! Куди ж він заховав ці трикляті мощі? Проковтнув, чи що? Перш ніж у замок в'їхати?

— Накажете подивитись вміст шлунку? — цілком серйозно уточнив співрозмовник Шварцрегена.

— Не сьогодні…

Барон трохи помовчав і продовжив.

— Можливо, Круглій щось запідозрив і заховав реліквію в лісі, неподалік замку.

— Так, це можливо. Віддайте його Гансу, і присягаюсь Господом, купець дуже швидко все пригадає і розповість.

— Це, якщо ми з тобою не помилилися і реліквія справді у купця. А якщо ні? Адже відпустити його після розмови з катом я вже не зможу… Зараз Круглій вважає, що ми діємо від імені варвара, і не наважиться скаржитися Гільдії. Але варто хоч трохи привідкрити карти.

— Пану барону так шкода якогось купця?

— Дурень. Та я десяток цих єретиків із Білозір'я вб'ю і не покаюсь, але Гільдія… Чорт! Я думав, що це лише дріб’язкове прохання Магістра, виконати яке буде легко і просто. А потім, за допомогою Ордену я відберу у брандербуржців собі якесь нормальне місто і назавжди забуду про цей лісовий хутір... І що тепер? Виставити себе на посміховисько перед Магістром? Барон фон Шварцреген, на своїй землі, не в змозі впоратися з купцем?

— Але ваша світлість…

— Не продовжуй. Так, сам купець у моїй владі, але за ним стоїть Гільдія. І це лише питання часу, коли їхні дізнавачі зуміють рознюхати, що трапилося з Білозерським обозом насправді. Нехай на це піде доволі часу, але все одно Гільдія дізнається правду. І тоді мені не допоможе навіть Орден. Хіба від усього зректися і стати храмовником.

— Пане бароне, ви перебільшуєте можливості цих товстосумів.

— Ні, мій друже, — барон голосно зітхнув. — Я їх применшую. Повір, якщо в цьому світі щось і не можна купити за гроші, то воно купується за великі гроші. А Гільдія, якщо захоче, зможе запропонувати таку ціну, що мене продасть їм сам Магістр.

— То що ж нам робити?

— Приймати гостей…

Кілька секунд висіла тиша, а потім співрозмовник фон Шварцрегена перепитав:

— Ваша світлість, я вірно почув?

— Якщо не глухий, то мусив, — глузливо відповів той. — І я не розумію твого здивування. Ті претензії, які ми висловили від імені нібито нашого слуги, купець погодився задовольнити. Перешкод не чинив. Товар дозволив і оглянути, і перерахувати. До речі, опис склали?

— Ні.

Тиша, що повисла після цього, була промовистішою від будь-якого обуреного окрику або здивованого питання.

— Круглій надав нам свій список, за ним і звіряли, — квапливо пояснив співрозмовник фон Шварцрегена.

— І що? Все сходиться?

— Не зовсім, пане бароне.

— А точніше?

— Крім внесених до опису товарів, нами знайдено кілька розрізнених комплектів зброї та частини обладунків.

— І?

— Круглій стверджує, що це законна здобич охоронців обозу. Те, що вони зняли з убитих у бою розбійників.

— Чому ні? Ми ж з тобою знаємо, що люди Пирія нападали на обоз?

— Так, пане бароне. Я ж сам до нього їздив. Але купець каже, що на обоз нападали двічі. І востаннє не далі ніж у переході від замку.

— А на нього нападали? — у голосі барона явно бриніло здивування.

— Чи бачите, ваша світлість…

— Не крутися, святоша. Я все одно дізнаюся.

— Так, пане бароне. Нападали…

— А я наказував?

— Ні, але це був останній шанс пограбувати обоз і заплутати сліди, поки вони ще не вступили до ваших земель.

— Поясни?..

— У Західній Гаті, та й у самому Білозір'ї — зараз дуже багато говорять про якогось велетня-людожера, який нібито з'явився в тих місцях. Він нібито і княжича вбив, і зграю Пирія, і ще когось. Ось і Білозерський обоз можна було людожерові цьому приписати.

— А що насправді? Міркування є?

— Поголос частенько об'єднує разом різні події. Княжича могли інші спадкоємці прибрати, справа не нова. Десятника гатинського — справді ведмідь міг задерти. Але всі ці чутки нам не цікаві. А ось те, що якийсь воїн дуже вчасно, вірніше зовсім не вчасно, з'являється і допомагає Круглію від розбійного нападу відбитися це зрозуміти слід. При цьому варто зауважити — воїн той неабияк у ратній справі вправний. Тому що в другий раз йому не розбійники з біглого люду протистояли, а наші кнехти. Фрідріх на моє прохання найкращих відібрав із тих, кому таке довірити можна. І більшість із них в лісі залишилася.