Новий етап

Тим, хто вірить в темряву ночі!

Моя історія буде короткою. Звати мене Ія. Моє завдання- рятувати жінок від фатальних кроків у невідомість. Показувати їм те, від чого вони тікають все своє життя. Від себе самих. 

Я стою на даху будинку без страховки. На небі яскраво світить повня. На землі лежить сніг, подекуди змішаний з піском. Люди полягали спати. Та я відчуваю як хтось мене кличе, стоячи біля вікна своєї квартири. Чергова зламана людина, що боїться правди. 

Дістаю з кишені косухи цигарку й закурюю. Дим повільно піднімається вгору. Декілька секунд мовчки стежу за ним. Пора. 

Раптом тишу прорізало вороняче каркання. Вони чекають на мене. Я давно стала частиною їхньої зграї. Стала сторожем між світами. Так було не завжди. 

Спочатку я жила звичайним життям, працювала на ненависній роботі з графіком 3/3 по 9 годин. Іноді ходила на побачення, де чоловіки не знали як правильно поводитися з жінкою. Вони просто шукали розваги. А я - справжнє кохання. 

Згодом трапився нещасний випадок, який перетворив мене на надприродню істоту. Тепер я нічого не боюся. Смерть лишилася позаду. 

Підходжу до краю даху й рахую до п'яти як завжди перед стрибком. Згодом падаю вниз, перетворюючись на птаха. Разом з іншими здіймаюся вгору. Сьогодні треба врятувати ще одну душу. І можливо себе. 

Місяць показує нам шлях. Від того стає весело на душі. Ворони активно щось  обговорюють, але я майже не слухаю. 

Нарешті підлітаю до потрібного будинку. На четвертому поверсі в кухні тремтить жовте світло. Я повертаю собі людську подобу й обережно відчиняю вікно. 

Переді мною на  холодній підлозі сидить молода жінка, обхопивши себе руками. В її очах стільки болю, що я мимоволі здригаюся. Вона дивиться крізь мене, ніби вже попрощалася з цим світом. 

Я повільно сідаю поруч, не торкаючись. 

• Ти не повинна бути сильною, - кажу тихо.

Вона здригається. Її губи тремтять. 

• Я більше не можу... - ледь чутно шепоче вона.
• Я знаю, - відповідаю. - Саме тому я тут.

Між нами повисає тиша. Вона гірка як недопита кава, і важка, як сніг перед відлигою. 

Жінка повільно піднімає на мене очі. У них ще багато болю. Але вже з'являється щось інше - крихітна іскорка надії. 

І цього достатньо, щоб ніч відступила на крок. 

Легенько торкаюся її чола і вона поринає у сон. Завтра для неї почнеться новий етап життя. 

Підходжу до вікна й рахую до п'яти як завжди перед стрибком в невідомість. Цього разу мені вдалося врятувати чужу душу. Хіба не в цьому справжня плата за безсмертя?