Глава 11 Кетрін

Мене трясло. Сльози котилися з очей, навіть всупереч тому, що я наказала заспокоїтися. І все через те, що я дозволила цьому поцілункові статися. Я дозволила йому торкнутися мене. А найжахливіше те, що я насолоджувалася його вустами, його обіймами, його запахом. Єдине, чого я хотіла в ту мить, продовження. Але якась частина мене – противилася всьому. Постійно нагадувала, що я не можу дозволити Чету торкатися мене. І саме через нього я зараз була в тому лайні, де опинилася.

Тож схопивши сумочку, озирнулася на нього. Він спокійно лежав на боку, підперши голову рукою й спостерігав за мною.

- Я не зрозумів, ти незаймана чи що, Кетрін? – показав у посмішці смужку білосніжних зубів. – Поводишся, як підліток…

- Я не поводжуся, як підліток, - буркаю невдоволено.

- А як пояснити оці твої заявки? – він сідає на ліжку, ніби султан.

Його випуклі м’язи грають під шкірою, змушуючи моє дихання частішати.  

- Які заявки?

- Тобі двадцять років, Кетрін, - промовляє він, поклавши руки на коліна. – А ти лякаєшся сексу. Ти ніколи цього не робила?

- Це не твоя собача справа, - відрізаю голосно. – Я ще лише з тобою не обговорювала своє інтимне життя.

- То обговорімо….

- Я не збираюся нічого з тобою обговорювати, - карбую кожне слово.

- Чому?

- Бо я не вірю таким, як ти, - буркаю голосно. – Ви ніколи не несете відповідальності за те, що робите. А я не готова до абортів…

- До яких абортів, Кет? – він повільно підводиться. – Я дорослий хлопчик і вмію користуватися засобами захисту. До чого тут аборти? Це хто тобі вклав у голову такі думки?

Зараз мені, як ніколи в житті, хочеться вилити на нього все те, що накопилося в душі. Але тоді мій план помсти лопне, як повітряна кулька. Тож стискаю в долонях жіночу сумочку й востаннє поглядаю на нього.

- А Аманда Монтгомері знає про те, що ти зраджуєш їй?

Він лише усміхається, примруживши погляд.

- А я зраджую? – запитує. – Один поцілунок – це зрада?

- Навіть хтиві та брудні думки – це зрада, - кидаю до нього. – Тож забудь про мене. Секс мене не цікавить. Вибач!

І прямую до дверей.

- Відвести тебе додому?

- Не потрібно, - навіть не озирнувшись, відповідаю голосно. – Я на власній машині. І мені охорона не потрібна.   

- То чого ти приїжджала? – запитує Чет. – Невже ти тут лише через бажання познайомитися з моєю родиною?

- Добраніч! – кидаю до нього, прочиняючи двері. – Солодких снів, Чете! А приїхала я сюди лише щоб побачити, що з тобою все гаразд.

- Побачила? – запитує він, склавши руки на грудях.

- Так, - усміхаюся. – Відпочивай! І не забувай мазати губу. Цілуватися буде трохи незручно.

- В мене шок, Кетрін, - промовляє він. – Ти справді йдеш? Ти тікаєш після того, як я сказав, що хочу тебе. Але я не збрехав. Я міг обдурити тебе. Приспати твою пильність. І отримати бажане. Та я чесно зізнався в тому, що бажаю тебе. І після цього ти просто йдеш? Тікаєш? Чого ти боїшся? Що зроблю тобі боляче? Чи що ти завагітнієш?

Та я лише посміхнулася й зачинила за собою двері. Мені не хотілося сваритися. Не хотілося щось пояснювати. Все чого мені зараз хотілося – це тікати звідси якомога далі від нього.      

Їхала я досить спокійно, подумки згадуючи поцілунки. Темрява та пізній час дозволили поринути у свої роздуми. Машин було небагато. Майже третя ночі.

Моє тіло тремтіло у вмілих руках Чета Моррісона. І це дратувало. Допікало. Дозоляло. Я боялася. Боялася поступитися його. Закохатися. І бути однією із тих, хто наважився на аборт. Яблуко від яблуні недалеко падає, тож дивлячись на його батька, можна відразу зрозуміти яким буде їх майбутнє з Четом Моррісоном. Їх майбутнє? Вона ледве не розсміялася. Яке їх майбутнє? Вона взагалі про що думає? Ну поцілував він її кілька разів. Спробував спокусити. І що? Це ж не означає, що він вже готовий до спільного життя. До того ж ще є Мія. Вона не зрозуміє її. Не зрозуміє і не пробачить того, що у сестри можуть бути стосунки з її колишнім. Вона й так налаштувала батьків проти неї, не маючи підстав для цього. Що тепер говорити про те, коли ці підстави з’являться?

От вона дурепа. Повна ідіота. Кілька знаків уваги зі сторони гарненького хлопця і вона вже ледве не весільну сукню приміряє. Вона така, як і кожна дівчина. Хоче родини. Хоче дітей. Люблячого чоловік. Ось тільки Чет… Чет не той, хто буде люблячим та вірним. Поглянути хоча б на його стосунки з Амандою. Він спокійно цілується з іншою. І якби вона поступилася, то зайнявся б сексом, не відчуваючи сорому та мук совісті.

Руки тремтіли та я наказала собі заспокоїтися і вести машину рівніше. Скоро буде ділянка дороги, де дуже мало машин, тоді можна буде розслабитися. Під'їхавши до передмістя, з'їхала на дорогу, що веде через пляж. Я зовсім розслабилася, коли раптом моє авто обігнав чорний «Джип» з тонованим склом і підставив мені свій бік. Різко загальмувавши, миттєво відпустила кермо й заплющила очі, коли моя червона «ауді» зачепила «Джип». Ідіот! Кретин! Придурок! Товстошкірий плазун! Що він витворяє? Водій «джипа» що, зовсім з розуму вижив? Ледве зібравши себе до купи, відчиняю дверцята і вибираюся з машини. Руки тремтять. Коліна підгинаються. Але зараз мене захоплює така злість, що ледве не біжу до автомобіля, який мене підрізав. Широким кроком йду до авто з яким відбулося зіткнення, коли дверцята водія і пасажирів одночасно відкрилися і з «Джипа» вибирається четверо юнаків. Страх паралізував мою свідомість, коли в одному з хлопців впізнаю Пірса Гросмана. В його руках бейсбольна битка. Водій тримає в руках пляшку віскі, де на дні ще є кілька крапель алкоголю. У обох пасажирів із заднього сидіння в руках залізна арматура. Від страху

відступаю на крок назад, швидше навіть на кілька кроків. Злякано озираюся назад, а потім обводжу поглядом місцевість навкруги та відчуваю, як жах охоплює все тіло. Навкруги темрява. Майже ранок. Всі відпочивають. Вони біля пляжу, де о такій порі жодної живої душі. Машин мало. Ця ділянка дороги безлюдна. І це було моєю дурістю. Якщо за мною слідкували, то варто було уникати таких безлюдних місць на дорозі.