Глава 9 Кетрін

Забігайлівка для студентів «Химера» повністю відповідає своїй назві. Навкруги напівтемрява. Міцні дубові столи та лавки створюють атмосферу таємничості та давнини. Саме тут відчуваєш себе героєм якогось фільму про вампірів. Студентське братство розмістилося за столиками й щось голосно обговорюють. Хтось сміявся, хтось сперечався. Музика гупала так, що чути нічого не можна було. Хтось вже гарненько набрався, тож уявив себе центром Всесвіту. Підкидав у повітря чипси, ловлячи їх ротом. Деякі шматочки падали на підлогу, на сусідів, забруднюючи все навкруги.

- Отой рудий…, - почала Еліна. – Такий огидний! Подивися, як він поводиться. Як свиня…

У мене не було вибору. Батько перестав відправляти мені кошти. Мія не брала слухавку. А мама лише зітхала, повторюючи, що вона мене попереджала. І запевняла, що робить все, щоб умовити батька змінити гнів на милість. Ніби мені це потрібно? Ніби я взяла хоча б один цент з грошей татка.

Тож вимушена була шукати роботу. Поки це було єдине місце, де мені запропонували роботу. І платили непогано. Та дивлячись на весь оцей хаос, розуміла, що довго тут не затримаюся.

І сьогодні мала бути не моя зміна, тож я спокійно відпочивала на баскетболі. Ось тільки Лін зламала руку і менеджер зателефонував мені. Мала підстрахувати їх, поки не знайдуть заміну. Варто було пояснити все Моррісону, ось тільки саме через нього я зараз в оцій усій багнюці. А не забагато честі для нього? Ще маю щось там йому пояснювати?

Тесс і Саманта спокійно сидять біля стійки бару, тримаючи в руках по склянці «Сексу на пляжі». Тішилася, час від часу поглядаючи на подруг, які відпочивали отут. Дівчата розглядали тут усе, щось тихо обговорювали й сміялися. А я розставляла склянки, приємно усміхаючись відвідувачам.

- Ходімо додому, - почула я тихий жіночий голос зовсім поряд.

Озирнувшись, помітила скромне дівчисько в окулярах, яке розширеними від жаху очима розглядало тут усе. Згадуючи себе в її віці, навіть посміхнулася. Невже і я такою колись була? Невже отак перелякано поглядала на всіх?  

- Тут так класно, подруго! – відповіла їй брюнетка, надпивши коктейль. - До чого поспішати? Відпочиньмо трохи…. 

- Там до Келлі пристає якийсь хлопець.

- Що?

Дівчата повертають голови до стійки бару, а я за ними, помічаючи, як якийсь високий, нахабний шатен смикає незнайому дівчину за руку. Дівчина пручається. Щось терпляче пояснює. Та шатен ніяк не вгамовується.

- О Боже! - простогнала брюнетка. - Що тепер робити? Кого попросити про допомогу?

- Може, сходи до Річарда? - запропонувала дівчина в окулярах, нервово поправляючи їх на своєму носі. - Мене він, навряд чи, послухає!

Слідкую за поглядом дівчат і помічаю, як ненависний Річард лише нахабно та зневажливо посміхається. Його, явно, бавила ця ситуація. Він чекав, коли ж вони попросять його про допомогу. Кретин! Ось, що означає, прийти в нічний клуб без хлопця, який захистить тебе від таких придурків.

Пробираюся до стійки й підходжу до незнайомої Келлі та гарненького шатена. Він чимось нагадує мені Чета Моррісона. Такий же самовпевнений у своїй неповторності. Від нього приємно пахне, отже цей нахаба слідкує за собою. Футболка кольору слонової кості ледве прикриває його підкачане тіло. Та його огидна поведінка говорить, що зовнішність оманлива. Нахаба схопив дівчину за руку, вище ліктя і торсає, щосили.

- Ти знаєш хто я? Ти знаєш, що я можу з тобою зробити, варто мені лише захотіти цього? Не будь дурепою, мала! Погоджуйся!

- Допомога потрібна? – запитую спокійно, поклавши рознос на стійку, й недбало склавши руки на грудях.

Шатен повільно повертається обличчям до неї та зміряє мене зацікавленим поглядом з ніг до голови. Його погляд пробігся моїми вигинами від кінчиків пальців на ногах до маківки.

- А ти бажаєш приєднатися до неї, красуне? – запитав, вирячивши на мене свої сірі очі.

Мені здалося, що він під кайфом, тож нічого не усвідомлює.

- Для чого? – підіймаю одну брову.

- Побавимося втрьох, - вишкірився він, показавши в посмішці завеликі зуби. – Пробувала так?

Зараз він не здавався мені красунчиком. Швидше огидним шмаркачем, якого варто було поставити на місце. Я не люблю лояльності. Не вмію обходити отаких нахаб стороною. Не вмію витончено говорити й доводити свою лінію. Я – холерик! І ненавиджу отаких людей, які вважають, що весь світ їм винен. Що всі мають дякувати лише за те, що «його козляча величність» звернула свою увагу на просту смертну. 

- Було б не погано, - посміхаюся, чим дуже дивую Келлі, в якої вже сльози на очах з’явилися, - але, у мене незвичайні пристрасті в сексі, милий!

- Ого! – його погляд запалав. – Що бажаєш, мала?

- Я дуже люблю облизувати чоловіків, облитих коктейлем, - хапаю зі стійки молочний коктейль і перевертаю шатену на голову. Коктейль миттєво потрапляє на його волосся. Густою консистенцією біжить обличчям аж до підборіддя. І капає на футболку кольору слонової кістки. Незнайомець заревів, але відпустив руку Келлі.

- Ах ти, сука! - голосно закричав він. - Я тебе скручу і візьму прямо отут, у всіх на очах.

Невже? Тіло проймає гнів. Ненависть. Злість. Роздратування. Біль. А якщо й Мія завагітніла саме через якогось ось такого придурка? Тож миттєво викидає кулак вперед. Ідеально розрахований удар приходиться шатену в підборіддя з такою швидкістю і такою силою, що нахаба, який явно, не чекав цього, не встигає відреагувати й валиться на підлогу, як мішок з картоплею. Навкруги наступає тиша. Мертва тиша. Та моїм вухам стає боляче від цієї тиші. Злякано озираюся, відчуваючи тремтіння в колінах.

Дідько забирай! Це ж треба було вплутатися в якусь історію?

Всі присоромлено відводять очі в сторону, а я хватаю дівчину за руку й мчуся з нею до виходу. Ми пробираємося крізь натовп і зустрічаються з дівчатами біля входу.

- Кетрін, ось це, так! - тільки й вимовляє Тесс. - Ти вивела з ладу такого здорованя, подруго!