Глава 2 Чет

Авдиторія переповнена. Переступаю поріг і оглядаю всіх здивованим поглядом. То вони всі подали заявки на отримання гранту? Це щось нове. Невже скільки людей і справді вірять в те, що переможуть в цих змаганнях? Я б міг спокійно не брати участі. Але… Дивлячись на Алана мій татко сходить з розуму. Алан зробив те, Алан показав себе там. Я не заздрю другові, та отака поведінка татка змушує задумуватися і йти на крайнощі. І я хочу виграти оцей грант на навчання, щоб довести своєму старому, що я нічим не гірший за мого друзяку Алана. Діана вагітна, тож він має робити щось, щоб забезпечити їхнє з малюком майбутнє. А я хочу отримати грант і довести таткові, що теж чогось вартий.

Позаду чую цокання підборів, тож озираюся. Переді мною зупиняється міс Петерсон, широко посміхаючись тоненькими вустами.

- Рада бачити вас тут, Чете! – її слова насторожують.

І мені відразу стає ніяково через якийсь незрозумілий блиск в її очах. Наше спілкування «викладач-учень» не задалося від самого початку. Я обожнював футбол, волейбол, баскетбол. А вона вбачала в мені майбутнього фінансиста. Тож всіляко прагнула затягти мене у свою школу фінансової грамотності. Ось тільки першокурснику сидіти на вечірніх лекціях не дуже подобалося, тож довелося попрощатися з міс Петерсон. І вона затамувала на мене образу. І треба ж такому статися, щоб саме вона була координатором цього проєкту?     

- Добрий день, міс Петерсон! Сьогодні мені прийшло повідомлення про початок змагання і запрошено до цієї аудиторії. Це всі учасники?

- Звичайно! – її очі ледве не виблискували, як новорічна гірлянда. Оце мене до біса насторожує. – Проходь і не стій у дверях. Сідай на вільне місце.  

- Дякую, - бурмочу під носа, помічаючи, яким поглядом мене проводять дівчата. Здається, що я не людина, а ласий шматочок сексу.

Підходжу до першого ряду парт і декілька першокурсників миттєво підхоплюються, поступаючись мені місцем. Вони реально всі думають, що пройдуть цей відбірковий тур? Їм навіщо цей грант на навчання? Вони лише перший курс… Диваки! Хоча є тут і мої одногрупники. От їх я вважаю справжніми конкурентами. 

- Добрий день, любі учасники міжнародного проєкту «Альтернатива», - міс Петерсон зупинилася посеред авдиторії. – Тішуся, що скільки студентів виявили бажання взяти участь в цьому проєкті. Ви всі знаєте, що проєкт парний, тож працюватимете в парі. Зараз наш комп’ютер поділить вас на пари й ви зможете отримати завдання відбіркового туру. Головне, що ви маєте пам’ятати, що на кону стоять занадто високі ставки. І переможці отримають грант на навчання в одному з університетів світу. А якщо братимуть участь в міжнародному змаганні й гідно представлять наш коледж, то отримають грошову премію…

Авдиторією пішов шумок.

- І якою буде винагорода? – чую голос Брайана Сімпсона з останніх рядів.

Підіймаю очі на міс Петерсон. А вона лише шкіриться, як ненормальна. Дивакуваті ці викладачі математичних наук.

- Скажемо так…. Число з шістьма нулями…

Ще більший шум пішов авдиторією. А міс Петерсон заходить за стіл, щось там копошиться в моніторі й видруковує списки.     

- Ви з напарником спробуєте себе в різних амплуа і зможете в наступному турі працювати над тим, у чому ви відчуваєте себе, як риба у воді! Ви, напевно, вже здогадалися, що я поступово невеликими кроками готую вас до командної роботи. Адже навчання в престижних вишах - це не тільки корона на голові, але велика відповідальність, вміння працювати в команді й, природно, вміння керувати процесом.

Міс Петерсон була з тих викладачів, які вважали свій предмет найважливішим, тому придумувала немислимі завдання для студентів, виправдовуючи їх «умінням управляти процесом» і «командною роботою».

За чотири роки навчання в коледжі, я зміг добре вивчити вимоги та побажання деяких викладачів. Тому чудово розумів, що чекати сюрпризів варто, як і від тутешніх викладачів, так і від тутешніх студентів. У кожного викладача були досить завищені вимоги, а у кожного студента був досить щільний графік занять. І як підлаштуватися так, щоб співпрацювати разом? Тому спостерігаючи за молодою викладачкою, намагався визначити, з ким би зі знайомих мені студентів коледжу, я б мріяв працювати в парі.

Можливо, це буде Рита Мендоза - відмінниця, розумниця, тільки досить повільна. Вона мільйон разів перевірить ще раз, перед тим, як здавати роботу. І досить невпевнена в собі особистість. А це черевате тим, що вона буде гальмувати з ідеями, вибираючи досить прості. Ось тільки Олівію Петерсон простою ідеєю не вразиш.

Може, Джанет Хеферман - досить здібна дівчинка, яка ніколи не доводить справу до кінця. І тому будь-які її зусилля, завжди закінчуються провалом ....

А в цей час міс Петерсон почала зачитувати списки. І кожного разу, коли вона зупинялася, моє серце зупинялося разом з нею.

- Чет Моррісон.... Кетрін Волш….

Що? Мій мозок відмовився сприймати інформацію. Рот відкрився сам собою. Тільки не це! Хто завгодно, тільки не Кетрін Волш! Боже, вона хоча б щось вміє? Вона ж схиблена на своєму Інстаграмі, а решта її не цікавить! Як він потягне весь цей непосильний проєкт? Якого біса вона взагалі сюди записалася? Нащо їй оте навчання? Вона ще два роки має вчитися в коледжі. Хіба ні? І вона ж скажена курка, яка вважає себе ледве не Карлом Юнгом.

Озираюся на натовп, прагнучи знайти серед такої купи людей оту ненависну мені подругу Діани. І коли мій погляд натикається на неї, лише презирливо фиркаю. Кетрін Волш «Юнг»! Зірка Інстаграму, яка прославилася лише через те, що показала фото каблучки Діани Маккензі. Невисока, темноволоса дівчина, з округлими сідничками, які мені ніколи не подобалися. Моїм ідеалом були невисокі, худорляві білявки. До того ж цю міс «велика дупка» ніколи не цікавило змагання. Та й нащо їй той грант, якщо їй ще навчатися два роки в коледжі? А мені потрібна перемога. Лише перемога. І я зроблю все, щоб її отримати.

За чотири роки навчання мені наскільки остогидли оці інста діви, що дивитися на них було бридко. Блогери новоспечені. Що хорошого в тому, щоб виставляти напоказ своє життя? Я зробила масочку. Вау! Шкіра після неї, як дупка новонародженого. Або спробуйте гамбургер в забігайлівці біля коледжу. Вони це реально? І хтось за їх рекомендаціями й справді піде туди? Вже якщо рекламувати якусь страву, то хоча б в якомусь відомому ресторані. А то? В мене день народження. Поздоровте мене. Фу! Ніколи не міг терпіти витівки оцих закоханих в себе придурків і не розумів їх тупі приколи. У цих блогерів весь час такий вигляд, ніби весь світ належить тільки їм одним. А на всіх інших їм плювати. І Кетрін Волш не виняток з правил. Не вистачало ще, щоб вона всі наші ідеї викладала у свої сторіс. Я її тоді з землею змішаю. Якщо зробить якусь дурницю, через яку я не отримаю бажаного, я її просто знищу.