Пролог Кетрін

Телефон не вмовкав. Тесс поглянула на мене поверх окулярів, на секунду відірвавшись від монітору комп’ютера.

- Ти слухавку підійняти не хочеш? Взагалі-то, телефонує Мія…

- Не хочу, - відрізаю грубо. – Знову напевно молодшій сестричці щось від мене потрібно. Я ще за минулий раз ледве розгребла проблеми. Думаєш, легко мати таке ходяче горечко в родині?

Сем поправила своє руде волосся й усміхнулася. Відклала планшет з черговою статтею до молодіжної газети коледжу й обхопила коліна руками. 

- Це ж треба, щоб Мія вступила саме в цей коледж, - підтримала розмову подруга. – Хоча… з іншого боку це добре. Уяви, якби твоя сестра втрапила в чергову халепу, а поряд нікого не було.

Слова Сем привели мене до тями. Я сердилася на сестру через ту вечірку, з якої замість неї, поліція забрала саме мене. Та все ж вона молодша і така дурна. Батьки так раділи, що вона вступила на бюджет саме сюди. Тішилися, що буде кому за нею наглянути. Ось тільки я не уявляла, що матиму скільки проблем. 

Беру до рук телефон і кілька секунд дивлюся на темний екран. Господи! Нехай це буде не чергова халепа моєї любої неслухняної молодшої сестрички. Хоча… зараз десята ранку. Що може статися в такий час?

Натискаю виклик. Гудки ріжуть вухо, але слухавку ніхто не бере. Дідько! Де вона? Вона ж щойно телефонувала. Куди могла подітися?

Хвилювання змушує серце шаленіти в грудях. А уява… уява малює страшні картини. Вона лежить серед темного лісу на пожовклому листі мертвою десь на околиці міста.. В її холодній руці телефон, який вібрує від мого дзвінка.

Нарешті в слухавці почулося якесь клацання і незнайомий жіночий голос відповів:

- Дівчина зараз в операційній. Їй щось передати?

- Що? – все, що я спромоглася запитати в той момент. – В якій операційній? Ви взагалі про що? 

- Я лежу з нею в одній палаті, - прогундосила жінка на тому кінці. – І зараз очікую своєї черги. А Мія вже в операційній.

- Що з нею? Будь ласка, скажіть, що з нею? – подруги відірвали очі від своєї роботи.

Сем здивовано озирнулася, переглянувшись з Тесс.

- Що там сталося? – тихо запитала рудоволоса подруга. – Що з Мією?

На очі навернулися сльози. Вони повільними струмочками побігли по обличчю.

- А ви хіба не знали? – почулося у слухавці. – Вона робить аборт.

- Аб… що? – слухавка повільно випала з моїх тремтячих пальців і приземлилася на ліжко. – Який аборт? Ви нічого не плутаєте?    

Мої вуста щось шепочуть і я навіть не розумію, що слухавка випала з моїх долонь. Тесс спокійно забирає в мене слухавку й щось запитує у жінки. А я сиджу на ліжку, ніби громом прибита. В голові плутаються думки. Руки тремтять. З очей капають сльози. Серце ледь не вистрибує з грудей.

- Поїхали, - говорить Тесс. – Вона в лікарні святого Патрика.

- Що з нею? – запитую тихо. – Що сказала та особа?

- Це просто жінка з її палати, - промовила Тесс, схопивши мої речі та ключі від автомобіля. – Поведу я. Ти зараз в збудженому стані, тож тебе пускати за кермо дуже небезпечно.

- Я запитала, що з Мією? Як вона? – ричу на подругу занадто грубим голосом. Хоча добре розумію, що вона тут ні до чого. – Чому наважилася на таке? Чому не зізналася? Батьки мене знищать, якщо довідаються. 

- Господи, Кетрін, - відмахнулася подруга. – Припини наступати, як танк. Жінка нічого не знає. Будемо в лікарні і про все довідаємося.  

Дорога до медичного закладу святого Патрика здалася такою довгою, що я з нетерпінням поглядала на годинник на руці. Тесс впевнено тримала кермо моєї машини, але їхала доволі повільно.

- Ти можеш їхати швидше? – буркаю з місця пасажира. – Ми до лікарні дістанемося хіба що увечері…

- Припини! – гаркнула вона. – Там був знак, який обмежує швидкість. Я збираюся довезти тебе до сестри цілою і неушкодженою, а не… трупом.

- Господи! – відвертаюся до вікна. – Ненавиджу оцю твою педантичність. Ти хоча б раз у житті правила порушувала?

- Кет, заспокойся! – кидає Тесс спокійно. – Я розумію, що ти роздратована. Та Мії ти зараз потрібна спокійною, урівноваженою і сильною.

- Вона робить аборт, Тесс! – карбую кожне слово. – Як тут можна бути спокійною, урівноваженою та сильною. Ти знаєш, що зі мною зроблять батьки, коли довідаються про це? А з нею?

- Кет, ти ж психолог, - пробує зайти з іншого боку подруга. – Ти ж розумієш, що вона вчинила так, бо не мала вибору. Їй теж важко було зважитися на це. І ти не знаєш, хто батько дитини. І як вона завагітніла. Тож не звірій! Краще вислухай її. Дізнайся про все. А тоді роби якісь висновки.

Закочую очі. Господи! Руки продовжують тремтіти. Як можна взагалі поводитися ось так? Хіба не можна було розповісти про все мені? І ми б обов’язково знайшли вихід. Обов’язково… Хоча який вихід тут можна знайти? Я нічого про це не знаю. Що я за сестра? Чому Мія нічого мені не розповіла? Може її зґвалтували? Може образили? Або завдали болю? Може соромилася зізнатися?

Відчуваю біль, огиду до самої себе. Батьки так сподівалися, що я зможу допомогти сестрі адаптуватися отут. І як я допомогла? Що зробила?

- Як думаєш, чому вона нічого не сказала мені про вагітність? – порушую тишу в салоні. – Якби в неї був хлопець, то я про це дізналася б відразу. Вона б вихвалялася цим.

- Неодмінно! – відповідає подруга. – Хоча я не розуміла ніколи, чому між вами таке суперництво. Що ви прагнете довести батькам?

- Ти ж знаєш…. що батько мені не рідний… А вона його рідна донька… Єдина рідна донька…

- З чого ти це взяла? – фиркнула подруга, обганяючи синій седан. – З того дослідження в школі?

- Тесс, - скошую очі на подругу, - те дослідження в школі доводить, що я не рідна донька Бенджаміну Волшу.

- Господи! – Тесс знервовано стискає кермо автомобіля. – Група крові, то все дурниці. Ти маєш його прізвище. Тобі жодного разу не сказали, що ти йому не рідна донька. І ти не робила тест ДНК. Припини оці підозри, здогадки і накручування. Ти Кетрін Волш! І ти старша донька Бенджаміна Волша. Ти розумієш, що через оці свої припущення Мія віддалилася від тебе. І ви поводитеся ніби чужі люди.