Глава 47

Анастас стояв неподалік Борислава, але зовсім не помічав того до останнього моменту. Бо він повністю був поглинутий неймовірною атмосферою надзвичайної урочистості. І в кожного, хто був присутній тоді в храмі було особливе відчуття, що він є учасником та свідком надзвичайної події, що незабаром змінить весь світ. Бо там, де ще зовсім недавно язичники творили свої чорні справи, лунали церковні гімни та співи, душа просилася вгору і здавалося, що в цьому світі, де добро завжди перемагає зло, немає і більше не буде місця смерті… Але коли Борислав упав, якраз посеред церемонії, то спочатку ніхто цього наче і не помітив… Лише згодом люди схаменулися, наче прийшовши до тями і спробували його підвести. Анастас схилився над ним та спробував відчути серцебиття. Але його не було… До цієї події Анастасові не просто було забути важкі Бориславові кулаки, та як той з ним поводився. Хоча він вважав себе добрим християнином і мав би пробачити йому. Але тепер, будучи в храмі, та в повній мірі усвідомлюючи значення цієї величної події, розуміючи її краще, ніж будь-хто з присутніх у храмі, він не міг не вклонитися, та не захоплюватись самовідданими вчинками Борислава, які спершу здавались йому такими безглуздими… Але він приніс себе в жертву і його жертва була зовсім недаремна…

 - Але чому саме зараз? Серед усього піднесення та святості? Коли все, за що він боровся, нарешті здійснюється?

Ця думка не давала спокою Анастасові і хоча він добре знав, що незвідані шляхи Господні, але…  Та вночі до нього прийшов янгол з сумними, але такими виразними очима, в яких, здавалося, жив увесь біль цього світу…

- Борислав мав померти… - Скорботно вимовив він - Бо він прожив кілька життів і тільки перше з них було його власне. За промислом Божим він мав здійснити те, що здійснив і лише це тримало його тут!

- Але ж він ще повернеться? - У своєму сні тихо запитав Анастас, якого мучила незбагненність, невідомість та невідворотність людського існування та буття…

Очі янгола прояснилися і він мовив

- Так, він повернеться… він повернеться теплим дощем навесні, він повернеться холодною росою у густих травах, що приємно освіжатиме стомлені ноги. Він буде жити в полі і у вітрі. Він завжди буде жити у кожному зі слов’ян та інших народів, чию долю та світ, у якому вони живуть, своїм вчинком він назавжди змінив…

 - А я? Чи буду я колись бодай трішки подібним до нього? - Спромігся прошепотіти своїми закляклими, у своєму сні устами, Анастас.  

 - Твоя справа не менш складна та важлива, Анастасе! - Янгол подивився на нього випробовуючи… Поганські демони лишень чекають можливості повернути все, як було, а вони ще дуже сильні у Києві та околицях! Але ти тепер маєш стати праворуч князя і допомогти йому завжди бути твердим у його Істинній Вірі!

  Сон минув, та чи був це сон Анастас уже і не знав. А решту ночі він пролежав з широко розплющеними очима… Лиш почало сіріти, Анастас вийшов надвір. Дрібненький дощ проривався крізь низькі нечасті хмари, що було рідкістю для цієї місцевості, для цієї пори року.

 Анастас подивився на схід. Там за морем і горами почало сходити сонце. Коли воно виринуло з-за обрію, то не здавалося вже таким червоно-кривавим, як раніше… Анастас подумав, що це знак, він перехрестився і прошепотів молитву. Бо новий день мав принести тільки добре.