Глава 46

 Храм святого Василія було забито вщерть - хто не зміг попасти всередину, знаходилися знадвору. Тут поруч стояли і русини, і греки, бо всі хотіли на власні очі побачити цю урочисту подію - укладення шлюбу, а з ним і угоди військової та політичної, яку цей шлюб скріплює… Угоду про союз двох християнських володарів, найбільших та наймогутніших володарів світу. Церква вся сяяла пишним вбранням, і навіть обличчя виснажених довгою осадою та стражданнями людей нарешті світилися радістю, бо врешті всі їхні поневіряння лишаться у минулому, а майбутнє віщувало лишень добре…

Борислав та Анастас стояли неподалік. Вони, як і всі люди в храмі, не зводили очей з вінценосної пари. Царівна Анна лише своєю присутністю освітлювала все навколо. Її сліпучі шати були витвором мистецтва найкращих візантійських майстрів, миловидне смагляве личко несміливо виглядало з-під пишної фати нареченої і хоча її силоміць видавали заміж за жорстокого тавро - скіфського князя, та вона добре знала долю жінок у можновладній родині і фактично змирилася з нею... І у червоному князівському корзні молодий, хоч трохи і загрубілий і такий могутній князь стояв з непокритою головою. Щось у постаті та поставі його змінилося. В його вольовому обличчі більше не читалося такої безмежної зверхності, що завжди була притаманна князеві. Він добре зрозумів одне - що є безмежна сила, що може не тільки піднести, а й лишень порухом свого мізинця повністю знищити тебе, яким би могутнім та можновладним ти до того не здавався б… Тож на цю могутню силу треба зважати та рахуватися з нею, бо не буде майбутнього ані в нього особисто, ані у всієї такої великої країни…

Фанатик Борислав дивився на князя, на зміни, які відбулися у ньому. І його душа наповнювалася дивним спокоєм, та разом з ним відчуттям неземного щастя. Тепер він точно знав, що свою місію він виконав… Бо князь Володимир покаявся у власних гріхах, а тепер охрестить свій народ та, за допомогою Господа, поведе його до миру, добра та процвітання. Нарешті те, заради чого, як думав Борислав, він весь час жив, здійсниться. І тепер більше ніщо не мало значення та не тримало його тут, а більше за все зараз він хотів відпочити від цього всього, забутися тим глибоким чистим сном, у якому розчиняться всі його біди та негаразди… І світ перед його очима поплив, він почав чути зовсім іншу музику, відмінну від тієї, яку співав церковний хор. А той красиво виводив грецькою «Многая літа» відразу після проголошення укладеним шлюбу між Володимиром та Анною… Але не тільки музика була іншою, а й голоси. Борислав побачив постаті своїх батьків, брата та сестри. Вони були щасливі там де зараз та кликали його до себе. І нарешті він побачив Преславу, свою любу, ніжну, тендітну, кохану Преславу. І вона нітрохи не змінилася з того часу, коли він бачив її востаннє. Він відчув наскільки сильно кохає її… Почуття до Гули і близько не наближалися до них. І він ніколи, ні на хвилину, не припиняв любити Преславу і тільки Преславу… Все своє життя і все, що він робив, було тільки заради неї. А за її настанов заради Господа Бога та ще заради народу. Але тепер його божевілля, що завжди було в ньому, чи то промисел божий сказав, що він звільнений від цієї важкої ноші…

І тут божевільний Борислав почув голос свого першого наставника Людоти, потім він перейшов у голос Ростислава - проповідника, християнина, батька Преслави - Господь чекає на тебе у своєму царстві, ти потрібен Йому там! Чи готовий ти полишити своє земне життя і присвятити небесне тільки Йому? - Якусь хвилю Борислав коливався, бо, не дивлячись на все те, земне ще не зовсім відпустило його… але тут він почув голос свої коханої, любої Преслави - Я чекаю на тебе тут, Бориславе, так довго вже чекаю… - І всі сумніви враз полишили його  - Так, я готовий... - Прошепотіли побілілі Бориславові губи. Він з зусиллям ступив крок уперед, його земне тіло впало долі… А наступний крок був вже у царстві небеснім.