Глава 45

Наступного дня дивна хвороба вразила князя - він дивився у обличчя людей і не бачив їхніх очей - вони всі розпливалися перед ним однаковими сірими плямами. Спочатку він думав, що це наслідок важкого похмілля, але похмілля минуло, а дивна недуга - ні. Незабаром йому погіршало та так, що він не знав що і робити, і жоден лікар не міг йому допомогти… Здумавшись, він наказав покликати Анастаса.

- Це ти наслав на мене? Чи твій Бог? – Накинувся він на того з порогу - Я нікого не проклинав… - Сумирно відказав Анастас - Так само, як і мій Бог ніколи не проклинає. Ти сам накликав все це на себе, зганьбивши християнські святині та вимучивши християнський люд! Але мені було видіння - ти зможеш поглянути у вічі власного народу лиш тоді і тільки тоді, коли покаєшся у своїх гріхах та коли твоя душа запалає справжнім вогнем Істинної Віри… хоча чи можливо це від такого клятого язичника, як ти!

- Зараз же вбийте цього клятого виродка! – Не своїм голосом заволав Володимир… -Заберіть його і зараз же відрубайте голову!

Та Борислав, що стояв поруч, зробив знак охоронцям і вони мовчки вивели Анастаса…

Наступного дня Володимирові стало ще гірше. Тепер геть усі обличчя людей повністю розпливалися перед його очима. Коли почався третій день, то вічна темрява постала перед обличчям князя - він не бачив геть нічого. Знахарі та волхви зі своїми зіллям кілька днів поспіль билися біля нього, та йому тільки гіршало. Князь наказав послати за Бориславом.

- Ти справді віриш у те, що той грецький піп казав правду? - Розпачливо запитався князь.

- А ти не віриш? - Запитанням на запитання відповів Борислав… - Що це твій власний гріх і занапастив тебе?

 - Тепер вірю… - З мукою в голосі та серці вичавив з себе князь… Але що ж я маю тепер робити? - З відчаєм у голосі вимовив Володимир - він сів, обхопивши голову обома руками, а незрячі очі лячно дивилися у пустоту. Цю сильну людину, цього володаря світу було поставлено на коліна одним лиш порухом мізинця великої божественної сили…

 - Але ти ж знаєш, що маєш робити… - Повів далі Борислав, знову прагнучи робити своє, а саме нав`язати князеві свій погляд на єдиний шлях спасіння…

Та князь все ще мав, що на те сказати - Скажи мені, Бориславе, тільки чесно… - Відразу знайшовся він, бо цю історію знали всі при дворі… - Як саме твій бог допоміг тобі? Ти втратив все - родину, кохану любу дружину, мудрого наставника, а зараз живеш у найнебезпечнішому місці в світі, на порубіжжі! І кожен твій день може бути останнім… - Князь ледь ворушив своїми побілілими губами, та він вирішив бути впертим до останку… - А все твоє попереднє життя скидається на безкінечну подорож у темних похмурих нетрях! - Все ще продовжував він… - А чи ж варті всі твої страждання були того, що зараз? - Не дивлячись на дикий біль у очах князь таки спромігся їх хитро примружити…

 - Це все правда і моє життя і справді було таким… - Сумирно погодився Борислав - Та Бог і не каже, що ти позбудешся всіх нещасть і негараздів лишень прийнявши його… Він каже геть інше - Він каже, що коли прийняв Його в своє серці, то Він завжди вкаже тобі вірний шлях звідусіль, навіть з найтемніших сутінок… Ось насправді про що йде мова, а не про чудесне позбавлення всіх нещасть!

  - Тож як мені дізнатись, як стати на вірний шлях, щоб здихатись мого нещастя? – Дещо мавпуючи Борислава, але з болем в голосі майже простогнав Володимир…

  - Ти ніколи нічого не дізнаєшся, поки не впустиш Христа у своє серце та не покаєшся у всіх вчинених гріхах! - Чітко вимовив Борислав та суворо витріщився на князя...

Князь зціпив зуби, почувши те, на його обличчя було страшно дивитись, коли білки його невидячих очей почали наче обертатись, коли він, мов той божевільний, щосили кліпав своїми повіками… Та мало-помалу усвідомлення того, що він не має іншого вибору, а, як відомо, що потопельник хапається за соломинку, а довіритись Христові, проповіді про якого йому читала ще пріснопам`ятна бабця Ольга, здалося йому тим найменшим, що він мав зробити у даній ситуації… Після хвилинного вагання, Володимир через силу повернув своє змучене невидяче обличчя до Борислава та промовив - Я готовий прийняти Христа у своє серце… - І покаятись у своїх ницих гріхах! - Вигукнув Борислав… - І покаятись у своїх ницих гріхах… - І покаятись у гріхах… - Проскреготав князь крізь зуби та відвернувся…

Та Бориславові було мало самого князевого приниження, він іще вирішив прочитати сліпому володареві півсвіту лекцію…

  - І я так само блукав манівцями, поки мій шлях не став освітленим світлом Істинної Віри! - З пафосом почав він… Але тоді все справді стало на свої місця і все справді стало наповненим тим вищим задумом. І я зрозумів, що усе моє попереднє життя було присвячене лише одному - оцій самій миті!

 - То ти хотів побачити свого князя жалюгідним, коли він геть втратить зір? - Зі злістю прохрипів Володимир.

 - Ні, зовсім ні! І ти маєш знаєш це! – Фанатично вигукнув Борислав і далі продовжив… - Я мав просто переконати тебе зробити єдино вірний вибір! Це вибір між світлом та пітьмою, між правдою та неправдою, між щастям, благополуччям та процвітанням тебе і твого народу та темним і похмурим безпам’ятством і, у кінцевому підсумку, загибелі тебе і занепадом його! Тож врятуй себе і свій власний народ! - Не чекаючи закінчення всієї тієї тиради слабкий князь підвівся та обурено виголосив… - Заткни свою кляту пельку… заткни її! - Та до охорони… - Виведіть його звідси до бісової матері!