Глава 37

Хоча князь і не дослухався відразу до Бориславових слів, але зерно істини все ж у них було, і тому він спершу, перед тим, як брати місто в облогу, відправив посольство до корсунського намісника.

 - Скажи наміснику… - Особисто научав Володимир посланця - Я не прагну крові, але можу сидіти тут і три роки і все рівно здобуду фортецю! Але якщо він добровільно здасть місто, а ще й видасть свою красуню дочку Євфімію за мене, то я залишу йому його посаду і статки! А він служитиме вірою й правдою справжньому великому імператорові… себто мені! - Володимир криво всміхнувся, а потім люто вирячився на посланця - Ти все зрозумів?

Посланець вилетів з князівського намету, мов ошпарений. А надвечір того ж дня його закривавлену голову скинули з міських стін…

Люті Володимира не було меж - того ж дня він особисто повів зовсім не підготовлене військо на міцні та високі мури. Невдовзі русичі відступили, густо всіявши корсунське поле понівеченими тілами своїх товаришів…

З наскоку таку твердь взяти точно неможливо - зараз Володимир це чітко зрозумів. Потрібен був план, а ще розумна порада досвідченого воїна…

 - Ну що ж, ведіть цього негідника до мене… - Князь відвів очі, коли говорив те. Йому не хотілося визнавати, що він зараз дуже потребував свого зухвалого воєводу.

 - Що ти думаєш про все це? - Примружившись та пильно розглядаючи обличчя спитав він Борислава, коли того привели зі зв'язаними за спиною руками.

 - Те, що і раніше! - Вперто торочив своє Борислав - Накажи розв’язати мені руки, а потім давай пройдемось уздовж стін і роздивимось трохи…

Князь подав знак своїм людям - Борислава було звільнено.

 - Ми маємо засипати цю низьку стіну, що греки називають протейхизмою... - Говорив Борислав, коли вони йшли уздовж низької стіни, спеціально спорудженої на відстані польоту стріли від міських мурів, щоб максимально уповільнити нападника, та завдати йому чималої шкоди за допомогою лучників та метальних машин ще на далеких підступах. Ця стіна мала десь зо три метри висоти.

 - А потім ми насиплемо гору землі під основною стіною і, коли висота кургану стане достатньою, то ми зможемо дістатися греків прямо через стіну! - Сказав Борислав та на секунду відвернувся. Бо йому не подобалася думка про те, що через нього піддадуть гвалту християнське місто. Але щось підказувало та шепотіло йому на вухо, що місто впаде саме, а наслідком цього будуть величні та надзвичайні події...

  - Ну що ж, то так тому і бути! - Князь ствердно похитав головою - Завтра ж почнемо робити насип!

 Але кілька місяців русичі марно намагалися попасти таким чином в місто, адже греки придумали іншу хитрість - вони прорили тунель під стіною і вночі заносили в місто всю землю, яку русичі занесли за день. Йшли тижні, а насип не зростав. Князь Володимир лютував, бо нічого не знав про тунель та підкоп і тому став вважати це якоюсь чаклунською витівкою, чи помстою християнського бога, чи діями інших надприродних сил, що прагнули покарати його та не допустити його величного успіху…

Він явно почав втрачати терпіння. Аж одного дня до нього прибіг Олег - після загибелі Олафа - воєвода над варягами.

- Княже! Ми отримали послання!

- Що за послання? Як отримали? - Князь суворо вирячився на Олега, він не спав усю ніч, тому не мав ані настрою, ані бажання говорити про щось неварте того…

- Але зі стіни прилетіла стріла з прив’язаним до неї листом!

 - Що у ньому? - Оживився князь та простягнув руку - Дай-но швидше сюди!

Олег передав невеликий шматок старого пергаменту з криво надряпаними на ньому знаками.

 - Вибач, князю, але ти не зрозумієш! - Запопадливо вимовив Олег, бо він прагнув стати головним воєводою над усіма русами і тому дещо підлещувався… - Він написаний рунами з моєї батьківщини…

 - Його писав твій одноплемінник? - Князь підняв одну брову - То швидше кажи, про що у ньому йдеться!

 - Це писав Іжберн, він вже багато років на службі у корсунського намісника…

 - І що? Що далі? - Нетерплячій та свавільний Володимирів дух знову почав втрачати терпіння.

 - Він каже, що ми ніколи не здобудемо місто силою, хоч і багато років сидітимемо під його стінами!

 - І що ж він пропонує? Забиратися звідси? - Єхидно поцікавився Володимир.

 - Він каже, що потрібно перейняти земляний шлях… Це система підземних ходів, що були вириті під містом, які ретельно охороняються. А основний тунель виходить біля моря і саме по ньому з кораблів в місто попадають вода і продовольство. Спробуй захопити цей тунель і ти доволі скоро увійдеш у місто!

 Володимир задоволено посміхнувся, коли почув останню фразу, та пригладив чорні вуса - все ж таки Перун благоволить йому, після того, як він вишвирнув християнську заразу геть із Києва!

Але виявилося, що все ж сказати це було набагато легше, аніж зробити… Бо греки добре стерегли входи в тунель. Як тільки вони зрозуміли, що їхню таємницю викрито, то відразу засипали основний тунель тисячами тон каміння, що було заздалегідь приготовлене у спеціальних пастках. Ці гори каміння поховали під собою десятки найсміливіших русів, що встигли вдертися до тунелю.

 Але основне завдання було виконано - земляний шлях було перейнято і після цього фортеця вже не могла довго втриматись - принаймні  так вирішили русичі. Князь Володимир задоволено потирав руки. Та все ж його радість була передчасною… Пройшло три місяці, а фортеця і не думала здаватися!

- Чому вони досі не здалися? - Допитувався князь Борислава, що хоч і був ще у немилості, але серед воєвод, здається,був най здібнішим…

 - Мабуть є дещо, про що ми не знаємо… - Задумливо відповів той… - Але дізнатися про це, можна, лише потрапивши за стіни міста…

 Князь подивився на свого воєводу, як на людину, яка геть втратила розум. Довге сидіння під стінами Корсуня почало набридати йому. Кожний згаяний день боляче бив по його самолюбству. Князь починав сумніватися у доцільності всієї цієї кампанії та реальності та здійсненності всіх своїх мрій… І Борислав зрозумів, що настав час діяти і діяти потрібно негайно.