Глава 36

- Що сталося, Бориславе? - Князь Володимир ляснув свого воєводу по плечу, стоячи поряд з ним перед величною фортецею - Злякався високих та міцних мурів Корсуня? Це ж не Царгород! І відколи це такий славетний воїн чогось боїться? - Князь вишкірив свої жовтуваті, але рівні здорові зуби.

 - Ти мене розчаровуєш, Бориславе! - Самовдоволена посмішка застигла на жорсткому вольовому обличчі, а сірі варязькі очі з погордою поглядали на Борислава, а потім загорілися диким вогнем, коли він несамовито заволав - Це місто буде моїм! Я віддам його назад імператорові лише в обмін на його вінценосну сестру! - А потім князеві виразні очі, після того, як шалений вираз його обличчя дещо пом`якшав, почали замріяно блукати, милуючись краєвидом, у якому в світлі і вечірнього сонця могутня фортеця на скелі нависала над бездонним синім морем. І він бачив вражаюче майбутнє - власну імперію, що простягалася зі сходу до заходу, на землях якої ніколи не сідало сонце!

Володимир бачив себе не просто рівним з великим василевсом у Царгороді, спадкоємцем стародавньої могутньої Римської імперії. Він бачив себе набагато вищим за нього! А всі відомі держави навколишнього світу визнають його авторитет та владу!

 Але для цього спочатку треба було добитися визнання свого статусу Візантією - найстарішою та найвпливовішою державою тогочасного світу. А для цього насамперед потрібно було взяти цей клятий Корсунь… І тут наче певний дисонанс з його думками прозвучав голос Борислава, що вивів його зі стану глибокої задуми та мрій - Це місто є неприступним! Ти не візьмеш його силою, скільки б не намагався! Лишень подивися на нього уважно! - Борислав наважився сперечатися з князем, що багатьом вже коштувало досить дорого… - Подивися на ці кам’яні стіни, вони завтовшки чотири метри! Їх неможливо пробити! Подивись на їхню висоту - це вісім, а може й десять метрів! Та цілих тридцять дві ще вищих вежі! Скільки воїнів поляже, перш ніж ти спробуєш видертись нагору? Та не забувай, що греки звели ще одну стіну на відстані польоту стріли від міських мурів! Щоб знекровити наше військо обстрілом ще до того, як воно підійде до основної фортечної стіни!

 - Та ти слабкодухий дурень, Бориславе! Ти що, зовсім з глузду з’їхав, що все це мені кажеш? - Навіть здивувався Володимир, що його думки та високі мрії так нахабно перервав якийсь ниций хлоп, а гордий княжий дух точно не міг подарувати того… - Ти часом не забув, з ким розмовляєш? - Скипів князь… - Ні, я не забув… - Смиренно відповів Борислав - Але ж ти маєш хоча б зробити спробу уникнути тих страшних втрат, які безперечно понесе наше військо, намагаючись взяти цю твердь лобовим ударом! З таким успіхом ти можеш йти прямо на Царгород! А під його стінами ти точно положиш всіх своїх людей!

Ці останні слова дуже сильно розлютили князя. Він розмахнувся і на всі сили зацідив Бориславові у вухо так, що той аж поточився. Цього вінценосному князеві виявилося замало, він підійшов і на всі сили влупив кулаком в лоба, по схиленій голові Борислава, той присів на одне коліно.

 - Заберіть цей шматок лайна з-перед моїх очей! - Князь кинув охоронцям - Я ще подумаю, що маю з ним зробити!