Глава 32

 Якийсь час вони стояли один навпроти одного, наче намагались зрозуміти, що один в одного на душі та серці. Але їхні серця билися в унісон і за мить їхні тіла сплелися у міцних обіймах, в яких не було місця нерозуміння, підозр, та ще чогось дріб'язкового, та зараз зовсім не важливого. Борислав обійняв Гулу та міцно притис її до себе. Якби його воля, то він ніколи б її не відпускав - так добре і затишно почувався він у її обіймах, бо там зникали всі страхи, невпевненість та упередження(Він замінив Преславині обійми на обійми Гули, в яких було так само затишно… в решті-решт Преслава сама б цього хотіла!) А Гула намагалася просто розчинилася в тих обіймах, та відчути, що її просто немає, що вона просто частина його сильної, хоч і дещо божевільної особистості, та вона стає одним цілим із ним… І їй більше непотрібно перейматися ні через що, турбуватися ні про що, бо всі страхи зникли, а вона має відповіді на всі-всі питання. Вона лиш має бути собою у цьому новому світі надзвичайного світла та світлих почуттів, бо насправді вона була, є, і завжди буде такою, як зараз, тою, що завжди більше турбується про себе та не віддається почуттям повністю… Та потім вони взялися за руки, та йшли по фортечному муру, звідки відкривався а казковий мальовничий вид на величний Дніпро.

 - Гула, я маю тобі дещо сказати… - Несміливо прошепотів Борислав.

 - Що, любий? - Її чорні захоплені очі дивилися прямо в душу, благаючи не псувати цей момент. Бо це була мить абсолютного щастя і жоден з них не хотів, щоби вона скінчилася…

Але бовдур Борислав вибрав саме цю мить, щоб висловити те, що бентежило його завжди і насправді…

 - Гуло, ти знаєш, що я, що я... - Він запнувся, не знаючи, як повести далі.

 - Що таке Бориславе, щось не так? - Нотки невпевненості та здивування з’явилися в її голосі, чорні очі уважно вивчали його, на дні їх з’явилася маленька іскорка нерозуміння, а, можливо, і прихованого страху…

 - Я не знаю, як тобі про це сказати... - Йому було соромно перед самим собою та перед цим дівчам, хоча давно не мав би соромитись висловити свої почуття та емоції, а також те, що за ними стоїть…

 - Ти не щирий зі мною, Бориславе? - Гула трішки покусувала нижню губу, це була ознака того, що її недавня радість може зараз же змінитись гірким розпачем, бо наша пані була досить манірна, яка зрозумівши Бориславову слабкість до неї, а в певних речах недалекість, на всі сили намагалася крутити ним, як той циган сонцем… Бачачи, що кохана може швидко впасти у розпач, Борислав вирішив швидко заспокоїти її - Ну що ти, Гуло, все добре! Вибач, я мабуть налякав тебе! - Борислав обхопив її руками, головою зарившись у копицю її чорного, мов та смола, волосся, пестив долонями її смагляві вилиці та підборіддя.

  - Тоді у чому справа? - Чорні вимогливі очі наче просвердлювали його наскрізь.

  - Ти розумієш… - Знову запнувся Борислав - Я не знаю, як тобі про це сказати...

  - А я знаю в чому справа! - Як завжди, безапеляційно заявила Гула - Справа, як і завжди у твоїй мертвій дружині, що, вочевидь з`явилася, щоби знову щось там тобі там повідати!

 - Ні-ні, Гуло, зачекай, не йди! - Борислав тільки відкрив рота, щоб її зупинити, та дівча бігло вельми прудко та гримнуло дверима якраз перед його носом… Він потягнувся до дверної ручки, щоб відчинити дверцята, та його рука зупинилася у повітрі, а потім безвольно опустилася донизу. Борислав повільно розвернувся, та, опустивши голову, так само повільно пішов геть, аж до кріпосної стіни. Він просто не знав, як пояснити цій простій печенізькій дівчині, що було в нього на душі, що насправді тривожило його. Бо вона була така сама далека від цього, як тільки могла бути. Та і як вона могла зрозуміти, що насправді бентежило його?

Адже зв'язавши своє життя з цим юним дівчам, яке й гадки не мало, що таке справжня віра та християнська благодать, що досі потайки вклонялася поганським богам степовиків, хоч він і заборонив їй, та мова зараз була не про неї, бо прагнучи змінити життя та світогляд цілої нації, він не зміг змінити навіть її… І більше того - цим своїм зв`язком він сам суперечив своїм переконанням і найгірше - заповідям Божим! Тож не дивно, що його просто розривало між коханням, вірою та ненавистю до себе!

 Наразі він не мав відповідей на всі ці питання і це бентежило його. Бо на своєму новому, осяяному вірою життєвому шляху він, здається, міг вирішити все. Але тут чомусь ні… Він розривався між прагненням вчинити вірно, та, звісно, бажанням бачити її біля себе, тримати за руку, дивитися у чорні бездонні очі, та чути її голос і сміх завжди, поруч з собою. Бо вона великою мірою стала сенсом його життя. І він не міг вирішити, що йому робити далі. Він навіть не міг почати цю розмову, тому що просто боявся почути її відповідь, яка може назавжди відвернути його від неї. Тому то й поводив себе так нерішуче та дивно, боячись зруйнувати ту хистку рівновагу, яка була зараз у їхніх відносинах, що було надзвичайно дивно для людини, що прагнула стати Моісеєм для свого народу… І все це було тим більш дивно, враховуючи, що тепер у двобої він не боявся жодного лихого ворога, а переконаний, що за ним стоїть його Бог і навіть могутньому князеві не боявся говорити те, що насправді думає… Але, можливо, просто у своєму внутрішньому я він остаточно ще не віднайшов спокій після загибелі Преслави… І просто боявся зруйнувати крихку душевну рівновагу, яку мав зараз із Гулою, яка майже замінила в його серці Преславу. Майже…

 А невдоволення собою, дискомфорт всередині, викликаний засудженням власних дій і спричинили цю відчуженість та те, що він часом не міг приховати від неї - холодність, відстороненість та душевне хвилювання. Він сподівався, що великий Бог якось вирішить все за замість нього самого… Але дечого зі свого нового християнського вчення він мабуть все ще не до кінця зрозумів, а саме -  Бог допомагає лише тим, хто сам здатен допомогти собі. І якщо є прагнення щось зробити в цьому світі - ніколи не слід боятися. Бо за страхом стоять не просто сумніви, а зневіра у могутності свого великого Бога, а значить і у власних силах…