Глава 31

 Хан Котян примружував свої і без того вузькі очі, намагаючись краще роздивитись Борислава у тусклому освітлені ханського намету. Щоб вичитати та зрозуміти, які потаємні думки та мотиви ховаються за цим високим білим чолом, що в його словах правда, а що просто дуже схоже на неї… Хан Котян був верховним ханом торків, поруч сиділи хан Шиврак від берендеїв, та хан Гуран від ковуїв. Між ними рідко була згода, а набагато частіше неприхована ворожнеча… Але зараз вони мали об’єднатися проти спільного ворога. Об’єднатися, щоб вижити. І тому пропозиція київського князя надійшла досить вчасно - усі три племені, і у найбільшій мірі торки, з усіх сторін були обложені печенігами і їм всім загрожувало або повне винищення, або треба було негайно забиратися з рідної землі та рятуватися втечею світ за очі десь дуже і дуже далеко… А так не хотілося. Саме тому пропозиція київського князя і виглядала так спокусливо - усі землі по Росі на правобережжі пропонувалися торкам та берендеям, а по Трубежу на лівобережжі - ковуям у вічне користування. І київській князь не просто дарує землі, він ще й бере всі три племені на військову службу, яка досить непогано оплачуватиметься. Більше не потрібно ходити на Русь по здобич, бо руси самі віддаватимуть їм все те, що потрібно… Але, звісно, на певних умовах. А умови такі - вони мають стати живим щитом півдня князівства та надійно захищати тих, кого ще донедавна мали за ворогів…

Все це було досить несподівано, але так, здавалося, вирішувалися всі їхні негаразди та проблеми… Тож вислухавши Борислава, хани переглянулися між собою - вони недолюблювали та недовіряли один одному, особливо хан Котян, який мав зуб на хана Гурана, що в молодості вкрав у нього зовсім юну красуню дружину… Але зараз всі вони були в одному човні і мали принаймні на деякий час забути про старі образи. Вони шкірили свої жовті зуби, але на темних обличчях, однаково загартованих і степовим сонцем, і морозом, і вітром важко було щось прочитати… Всі вони були одягнуті у майже однакові вивернуті баранячі кожухи, а єдиною ознакою ханського роду були високі чорні клобуки - значно вищі, ніж у решти одноплемінників. В руках кожен з ханів тримав золоту тамгу - символ влади верховного хана. Багаття посеред ханської юрти, що до того ледь жевріло, зараз чомусь запалало яскравим полум’ям, у його світлі суворі різкі риси облич незворушних ханів стало добре видно. Борислав переводив погляд з одного на іншого, намагаючись бодай щось зрозуміти з їхніх виразів. За правом старшого першим заговорив хан Шиврак - Мій народ приймає умови твого князя, ось моя тамга! Ми готові завтра же вирушити на наші нові землі!

 - Ось моя тамга… - Слідом за ним чинно вимовив хан Гуран - Я приймаю умови князя!

Витримавши деяку паузу, слідом за ними подав голос хан Котян, якому неприязні почуття до хана Гурана, та інші неприємні спогади з давнього минулого не давали можливості повністю зосередитись на угоді... Та все ж хриплим голосом він також поволі вимовив свою згоду.

Згода ханів була абсолютно очікуваною та прогнозованою, але все ж Борислав не зміг втриматись від самовдоволеної посмішки. Його розрахунок виявився вірним, а князь має бути задоволеним ним також, а це не тільки повністю реабілітує його, а й у подальшому надасть йому важливі важелі впливу на рішення князя… Бо його план спрацював, нові поселення побудуються по всіх південних рубежах, укріплення посиляться, а вони більше не будуть беззахисними перед лицем лютого ворога.

 Хан Котян примружував свої і без того вузькі очі, намагаючись краще роздивитись Борислава у тусклому освітлені ханського намету. Щоб вичитати та зрозуміти, які потаємні думки та мотиви ховаються за цим високим білим чолом, що в його словах правда, а що просто дуже схоже на неї… Хан Котян був верховним ханом торків, поруч сиділи хан Шиврак від берендеїв, та хан Гуран від ковуїв. Між ними рідко була згода, а набагато частіше неприхована ворожнеча… Але зараз вони мали об’єднатися проти спільного ворога. Об’єднатися, щоб вижити. І тому пропозиція київського князя надійшла досить вчасно - усі три племені, і у найбільшій мірі торки, з усіх сторін були обложені печенігами і їм всім загрожувало або повне винищення, або треба було негайно забиратися з рідної землі та рятуватися втечею світ за очі десь дуже і дуже далеко… А так не хотілося. Саме тому пропозиція київського князя і виглядала так спокусливо - усі землі по Росі на правобережжі пропонувалися торкам та берендеям, а по Трубежу на лівобережжі - ковуям у вічне користування. І київській князь не просто дарує землі, він ще й бере всі три племені на військову службу, яка досить непогано оплачуватиметься. Більше не потрібно ходити на Русь по здобич, бо руси самі віддаватимуть їм все те, що потрібно… Але, звісно, на певних умовах. А умови такі - вони мають стати живим щитом півдня князівства та надійно захищати тих, кого ще донедавна мали за ворогів…

Все це було досить несподівано, але так, здавалося, вирішувалися всі їхні негаразди та проблеми… Тож вислухавши Борислава, хани переглянулися між собою - вони недолюблювали та недовіряли один одному, особливо хан Котян, який мав зуб на хана Гурана, що в молодості вкрав у нього зовсім юну красуню дружину… Але зараз всі вони були в одному човні і мали принаймні на деякий час забути про старі образи. Вони шкірили свої жовті зуби, але на темних обличчях, однаково загартованих і степовим сонцем, і морозом, і вітром важко було щось прочитати… Всі вони були одягнуті у майже однакові вивернуті баранячі кожухи, а єдиною ознакою ханського роду були високі чорні клобуки - значно вищі, ніж у решти одноплемінників. В руках кожен з ханів тримав золоту тамгу - символ влади верховного хана. Багаття посеред ханської юрти, що до того ледь жевріло, зараз чомусь запалало яскравим полум’ям, у його світлі суворі різкі риси облич незворушних ханів стало добре видно. Борислав переводив погляд з одного на іншого, намагаючись бодай щось зрозуміти з їхніх виразів. За правом старшого першим заговорив хан Шиврак - Мій народ приймає умови твого князя, ось моя тамга! Ми готові завтра же вирушити на наші нові землі!