Глава 26

Гула дивилася на захід сонця, цього дня він був надзвичайно видовищним і красивим - червоний диск сонця наче провалювався у безмежну широчінь степів на заході. Але не дивлячись тую красу природи її очі наповнилися слізьми, її роздирали на частини до того невідомі почуття. Вона зараз ненавиділа себе за них… Бо добре знала, що за законами свого народу має бажати лишень одного - лютої смерті цьому клятому вбивці своєї матері. Натомість вона відчувала, що просто не може ненавидіти його, скільки б себе не примушувала… Та мало того, що вона пробачає йому, вона ще всім серцем бажає лише одного - бачити його таку милу посмішку(яку вона, до речі, бачила лишень раз, будучи дитиною, коли він, на прохання її матері вчив її в`язати вузлами козячу шкіру, якою потім зв`язувались жердини їхньої юрти)… та вона бажала бачити те миле обличчя кожен день поруч з собою...

 - Чому? - Раз по разі запитувала вона себе. Чому боги посилають їй таке випробування, а її бідне серце має розриватися на частини? Чим так вже сильно згрішила вона перед ними? Любити того, хто знищив її власний народ, хто позбавив її всього того, що було звичним життям у рідному стійбищі, поряд з рідними людьми… А ще так сильно змінив її, змінив назавжди.

 Але цей страх був просто страхом змін, які вже стали невідворотними. Страх стати іншою людиною, втратити справжню себе на цьому шляху, геть розчинитися у своїх почуттях, віддатися їм та коханню… Вона боялася віддатися своєму коханню, бо думала, що цим зрадить батьків, їхню пам’ять…

 Борислав бачив цю внутрішню боротьбу, яка розривала її на частини. Він вирішив дати їй спокій, простір та час розібратися в собі, та зрозуміти, чого вона насправді прагне. І він віддав їй власний намет, а сам перебрався у інший. Біля Гулиного намету день і ніч чергував охоронець, а в поході невідступно слідував за нею.

Одного разу ввечері, вся переповнена сумнівами і почуттями, бажанням, щоб її хтось обійняв та втішив і, не знаючи що робить, вона забігла до Бориславового намету, але відразу вискочила, нажахана своїм власним вчинком.

 - Гуло! Зачекай! - Услід їй кричав Борислав, але вона так само хутко зникла, як і з’явилася.