Глава 22

Коли Олаф дізнався, що Борислав схибив, що удару було завдано не по ханському стійбищу, а печеніги зберегли свої основні сили, то як на диво, зважаючи на те, що тепер і його життя буде в небезпеці, він навіть зрадів цьому…

 - Таки цей самовпевнений виродок досить сильно схибив і вже не тільки не вступить до Києва переможцем, а ще його майже напевно судитимуть за зраду! - Задоволена усмішка не сходила з його вуст. Навіть те, що на них зараз чатує страшна небезпека під час повернення додому у вигляді дуже розлючених печенізьких орд майже не справляло враження на нього...

 - Ну що, самозванцю? Викусив? Ось ти й дістав облизня! Тепер він точно не посяде місця десь побіля князя! - Задоволено думав Олаф.

 - Тепер навіть не варто бруднити свої руки об нього, а як провідник він ще дуже згодиться! - Втішні думки не полишали Олафа, бо він як останній бевзь чомусь геть забув, що можуть зробити з ними та з ним особисто печеніги, перетворивши його голову на чашу для вина, що власне і сталося з покійним князем Святославом…

Бо він все ж недооцінював могутність і силу печенігів, які посеред рідного степу на швидких витривалих конях могли знести будь-яку перешкоду, подолати будь-який опір, особливо якщо були у великій кількості. І це чудово розумів Борислав. Та на жаль, Олафові цього розуміння дещо бракувало…

 - Гей, селюче! - Спробував образити Борислава Олаф на вранішній військовій нараді, що була зібрана, щоб вирішити, що їм всім робити далі… так він озвався до Борислава - Ти ж казав, що ми накриємо всіх цих недоумків разом з їхніми ханами… як мокрим рядном тут, у Кічкаській балці, то що ти тепер на це скажеш?

Хоча Борислава дуже зачепило за живе таке звернення Олафа, але він зробив вигляд, що це його мало стосується… наче й не помітив неприхованої образи у його словах…

 - Воєводо! Ти маєш зрозуміти, що головне зараз - забрати звідси ноги, а всі розмови про те, хто винен мають вестися потім!

 - Он як! - Здивовано відказав Олаф - «Ти завів нас сюди, пообіцявши швидку та легку перемогу, а тепер виявляється, що головне просто забрати звідси ноги? - Військова старшина, що була присутня на нараді обурено загуділа...

Борислав зрозумів, що зараз критичний момент і саме зараз вирішуватиметься його доля… але він неквапливо піднявся і обвів очима всіх присутніх…

 - Славна дружино, поважні старші воїни! - Борислав спеціально зосередив увагу на мудрості старших воїнів, звертаючись в першу чергу до них… бо повагу старших воїнів, через провальний похід, він вже напевно втратив(Як не диво, він вважав, що молодша дружина має стати на його бік, хоча як би це могло статися, адже бути більш розсудливими, це все ж прерогатива старших мужів!)

 - Наше військо велике і сильне, а очолюють його мудрі й уславлені воїни, але ж більша частина його пішаниці! Вони хоробрі, вони мужні, але вони все ж пішаниці! А печеніги, коли зберуть всі свої сили, то переважатимуть нас числом і, якщо застануть нас у поході в чистому полі, то просто розтрощать нас свою масою! Це станеться, якщо все їхнє велике військо розгорнеться на відкритому просторі і набере швидкість на своїх швидких степових конях. Ми ж ніколи не зможемо зупинити їх! - Оце тобі стратег! - Промайнула думка в голові Олафа, але… 

 - Що ж ти пропонуєш? - Почулися звідусіль розрізнені голоси тих, хто серйозніше ставився до печенізької загрози, ніж Олаф…

 - Відповідай, тебе питають! - Вже тепер озвалася і решта...

 - Я пропоную йти лісистим, порізаним балками узбережжям Дніпра. Таким чином печеніги ніколи не зможуть захопити та розгромити нас, як у чистому полі, де ніщо не заважатиме їм та їхнім коням!

 - Ти що городиш, селюче? Ти що, з глузду з’їхав? Спочатку завів нас сюди, а тепер лізтимемо мов равлики, продираючись крізь ті хащі! - Голосно вилаявся, але шкірячись, Олаф...

 - Я розумію, що йти побіля Дніпра задача досить складна… - Якомога спокійніше намагався говорити Борислав - …бо місцевість перерізана балками, урочищами річок, та западинами незчисленних струмків та трясовин у пониззях. Але так ми весь час будемо у відносній безпеці, бо печеніги ніколи не зможуть застосувати там всю свою міць проти нас!

 - А він таки справді багато в чому має рацію! - Нехотя, але в перший раз за весь час їхнього знайомства мусив подумки визнати Олаф. І хоча він все ще не до кінця вірив, що сила печенігів настільки велика та грізна і що на відкритій місцевості їх майже не можливо здолати, все ж те, що мовив цей лайдак, і справді тепер здалося йому слушним та мудрим. Бо таким чином вони не наражатимуть себе і своїх воїнів на відверто небезпечний похід голими степами, а завжди матимуть місце для маневрування. Розумний та обережний полководець у Олафі, яким він звичайно і мав стати через багато років, нашіптував йому, що саме так і треба вчинити. Але молодий та нерозважливий вікінг у ньому, чия кров кипіла і вимагала покарання зухвалого зарозумілого хлопа, який зараз намагається підірвати його авторитет, все-таки взяв гору… (Крім того, цей хлоп, здавалося, добряче влип, тож лишалося лишень скористатись ситуацією) Бо ж як же ж так? Його слова, правої руки князя, ставив відверто та на людях під сумнів безрідний хлоп! Звичайно, таке зухвальство не мало лишитися без покарання і зараз був слушний момент для цього… Не чекаючи, що буде далі, Олаф підвівся і сказав наступне - Хоч князь у своїй недалекоглядності і зробив тебе нашим провідником на час походу, але я таки його права рука! І по цьому праву я звільняю від твоїх обов’язків! Ідучи вздовж Дніпра ми точно не заблукаємо… а ти можеш котитись під три чорти! Ти зараз же полишиш табір… якщо все ще хочеш жити! - Додав Олаф, зухвало оглядаючи Борислава з голови до ніг. З несподіванки Борислав схопився на ноги, це був страшний удар, бо ж він уже давно бачив себе на місці Олафа…

 - Князь призначив мене! Це була його воля! І ти не можеш її заперечити!

 - Он як? А якщо я вб’ю тебе прямо зараз, смердючий вилупку? - Олаф вихопив меча і кинувся на Борислава. Та старші мужі вже були напоготові - вони кинулися поміж них, щоби розборонити тих, що чубиться… Тож не дивлячись, так би мовити, на високий статус, Олафа міцно схопили і тримали за обидві руки.