Глава 15

Окрилений неймовірним успіхом та легкістю, з якою йому вдалося досягти мети, у 982 році Володимир планує другий похід… І на цей раз на в'ятичів - бунтівне та непокірне плем'я, яке ще його батько Святослав зробив своїми данниками… Та щойно ті відчули, що влада Києва слабне, то відразу вбили посадників, що були залишені Святославом для справляння данини, і таким чином кинули виклик самому Києву… В`ятичі зробили те, що ні в якому разі не можна було пробачити. І Володимир прийняв їхній виклик, хоча і з запізненням. Бо вбивство посадників та відмова від сплати данини відбулася з десяток років тому, після того як в’ятичі дізналися про смерть князя Святослава та смуту у Києві... Але, як собі вирішив Володимир – то краще пізно, ніж ніколи… І тієї весни, щойно зійшов лід, Володимир на чолі величезного війська з тисячі лодій вирушив вгору Дніпром, щоб відразу заплисти у Десну, у верхів’ях якої починалися в’ятицькі землі… Віроломство та непокірність цього племені бісило Володимира - ще його батько мусив двічі ходити у їхню землю, щоб примусити їх до покори - це неслов`янське, у переважній більшості, плем’я було навіжене та дике і не бажало коритися Києву та навідріз відмовилося платити йому щедру, за попередньою домовленістю, або взагалі будь-яку, данину...

 - Ну нічого, це ми побачимо, якої ви тепер заспіваєте! – Вирушаючи у далеку путь, Володимир зі злістю згадав минулорічний похід, коли в’ятичі начебто формально визнали його владу і пообіцяли добре заплатити. Але відразу зреклися своїх обіцянок, щойно військо князя покинуло їхні землі...

  - Але тепер прийшов час розплати! – Зловтішно думалося князеві, Володимир вирішив, що він вогнем і мечем пройде по їхній землі і непокірне плем'я дорого заплатить за своє глузування з влади Києва, та з нього особисто! Молода кров кипіла, Володимир був розлючений, бо ніхто не смів кидати йому такий виклик, а ще - мстивий, а ще - абсолютно впевнений у своїй повній та цілковитій перемозі…

 Коли землі сіверян по Десні закінчилися, річка ставала все вужчою, скоро вона припинить бути прохідною для суден і треба буде перебиратися у її притоку, щоб де водою, де волоком дістатися Оки - саме там розташовувались основні городища в’ятичів...

Володимир особисто вів свою ескадру, сидячі на носі першого судна, пильно вдивляючись у прибережні зарості, з нетерпінням чекаючи на появу першого значного чи незначного -  в'ятицького поселення, щоб вимістити на ньому всю свою лють на непокірне та норовисте плем’я…