Глава 10

 Борислав не зрозумів, що насправді сталося - коли Преслава впала, то він вирішив, що вона знепритомніла і в цьому побачив свою можливість забрати її подалі від юрби... Він досі не вірив, що їх справді відпустять, до того ж натовп - це стихія, що кожної миті може вибухнути і накинутись на них... Але зараз люди, мов заворожені, дивились на страшну мученицьку смерть Ростислава, вся їхня увага була прикута туди, а Борислав вирішив скористатися цим. Він підхопив Преславу легко, мов пушинку на руки і побіг так, наче за ним гнались сто чортів. Тільки добігши до лісу, Борислав перевів подих, він обережно опустив Преславу на густу траву.

 - Преславо, люба, прокидайся… - Він лагідно поплескав її по щоках - Все скінчилося, ми далеко від того жахливого місця і жахливих людей…

І тільки зараз йому спало на думку, що він не чує її дихання. Борислав притулив вухо до її грудей - вона справді не дихала, судорожно вхопив її руку - кров не пульсує...

- Преславо… - Жалісно зашепотів він - Преславо, люба, прокидайся!

І, врешті зрозумівши, що вона ніколи більше не прокинеться, він гірко заридав...

 - Моя люба, чому? Чому? - Мов закляття повторював він… - Вона у житті не зробила нікому нічого поганого! За що? - Його запитання лишались без відповіді, тільки тужливо заголосив нічний птах…

 - Вони мають відповісти за це! Я вб'ю їх усіх!

Але потім хвиля жалю та болю накрила його, він став навколішки і цілував її мертві холонучі губи і благав - Преславо, прошу, не кидай мене! Молю, прошу, зглянься, повернися до мене, не кидай мене самого! - Останні його слова потонули у глухих риданнях, він стояв навколішках і благав її бути милосердною та не позбавляти його сенсу життя… Але всі його благання виявилися марними - на цей раз Преслава навіки залишила його.

Вбитий горем парубок всю ніч простояв на колінах перед тілом коханої. На ранок він підвівся і пішов в селище по заступ. Повернувшись, він робив все наче уві сні - викопав неглибоку яму, поклав туди Преславу. Тільки коли почав закидати її землею, то його руки стали сильно труситись, він ледве міг тримати заступа, той практично випадав йому з рук.

Пересиливши себе, він закінчив роботу, насипав невисокий горбочок, трохи втрамбував його і, спершу вагаючись, поставив наверх невеличкого хрестика, зробленого з двох березових гілок, зв'язаних ганчіркою, яку вирвав зі свого одягу.

 - Преславо! - Подумки звернувся він до неї, уявивши, що вона зараз стоїть біля нього  - Де б ти зараз не була - у раю нової віри, чи у вирії предків, я завжди молитимусь за тебе…

Якщо зі смертю його сім'ї якась частина Бориславової душі теж вмерла, то зі смертю Преслави вмерла і інша її частина… Від нього лишилася тільки порожня оболонка, якій було байдуже куди йти, що робити і для чого. Життя для нього повністю втратило значення, він просто поплив по волі течії, не замислюючись куди і як вона його винесе - бо йому це було геть байдуже…

І вся злість та думки про помсту також полишили його - він знав, що це вже не поверне її. Він просто підвівся і безцільно пішов світ за очі, і так йшов поки не вийшов на берег Десни. Внизу, біля води він побачив старий перевернутий човен. Не замислюючись він стрибнув до нього, одним сильним рухом перевернув його і зіштовхнув у воду. Берег тут був стрімкий і глибока вода починалася майже одразу. А сильна деснянська течія відразу підхопила човен і понесла. Борислав вагався тільки мить - потім пробіг кілька метрів по березі, порівнявся з човном і застрибнув у нього розгойдавши, але не перекинувши. Він ліг на дно, дивлячись невидючими очима у синє ранкове небо, та для нього воно втратило всі свої барви. Він заплющив незрячі очі і наче провалився у чорну прірву забуття.